Читати книгу - "Історії Дикої Півночі, Очерет"

 - Лише наполовину. Мій батько був гірським ельфом… Ми дещо відрізняємося від наших родичів з рівнин. Як я вважаю - на краще. Проходьте, міс.. у ногах правди немає.

Поки господар будинку ставив на вогнище сковороду і смажив воістину монументальну (якщо за південними мірками) яєчню з салом, Аніта сиділа за столом, не звертаючи ні на що уваги і втупившись у свої тремтячі руки. Інцидент у провулку здорово підкосив її - самовладання дочки землевласника, що з честю витримало довгі мандри та супутні їм незгоди, все-таки дало збій.

 - Оо... Бачу, вам не завадить трохи прийти до тями, - Мелф дістав зі стінної шафки пляшку і дві чарки, наповнив одну до половини. - Ось, сьорбніть.

 - Віскі? - байдужим голосом поцікавилася Аніта.

 - Віскі маю, куди ж без нього, - криво посміхнувся напівельф. - Але вам би я його пропонувати не наважився. Ні, це лише ягідна настоянка. Пийте - одна неповна чарка вам не зашкодить, зате полегшає.

Він наповнив другу чарку - цього разу до країв.

 - А я, так і бути, складу вам компанію. Негоже пристойній леді пити наодинці.

Настоянка, попри побоювання, пішла легко, як вода. Нутрощі приємно обпалило, тремор у руках почав відступати, а разом з ним помалу вгамувалося і серце, що шалено серце.

 - Ну ось, я ж казав, - Мелф одним недбалим рухом осушив свою чарку, зняв з вогню сковороду, швидко розкидав яєчню по тарілках. - Не погребуйте скуштувати нашу грубу північну їжу. А то, знаєте, пити на порожній шлунок - теж не найкраща ідея. В іншій ситуації я вам, мабуть, такого не запропонував би.

Тільки зараз Аніта усвідомила, наскільки вона голодна. Востаннє вона їла… здається, ще у потязі? Або раніше? Їй коштувало величезних зусиль не накинутися на їжу та поглинати її за всіма прийнятими на півдні правилами етикету. Напівельф такими нюансами не морочився - скупими економними рухами закидаючи в рот шматок за шматком, він незабаром спустошив тарілку.

Відчуття безпеки, ситна їжа і порція настоянки, що додавалася до неї, дозволили Аніті трохи розслабитися, і, вгамувавши перший голод, вона поцікавилася:

 - Послухайте, сеньйоре Уілкінс... Ваше прізвище, воно ж явно людське. І взагалі, наскільки мені відомо, гірські ельфи прізвищ не мають - їх замінюють їм прізвиська.

 - Ви непогано знаєтеся на ельфах, - відповів Мелф, прожувавши останній шматок. - Так, ви маєте рацію - родові імена у нашого народу не в ходу. Але я це прізвище взяв на згадку про матір. Вона якраз у мене людського роду... була, - при останніх словах його обличчя затьмарилося.

 - О… вибачте. Не хотіла ятрити ваші душевні рани.

 - Дрібниці, не вибачайтеся, адже ви не знали. До того ж з того часу минуло чимало років і чимало миль залишилося за плечима... До речі, - він з цікавим прищуром глянув на неї, - не можу не поцікавитися - яким це вітром, міс Аніто, вас занесло аж у Пригір'ї, та ще й одну ? Я чув про події в Ельдалонії, знаю, що багато аристократів втекли, але ви якось занадто далеко забралися.

 – Я розраховувала розшукати тут одного… скажімо так, друга родини. А більше мені, власне, податися було нікуди і нема до кого…

 - З огляду на те, звідки ви приїхали, повинен запитати - чи не Пабло Альваресом звали вашого "друга сім'ї"?

 - Він самий, - зітхнула Аніта і потяглася за серветкою, щоб витерти губи. - Але я вже дізналася, що він давно загинув і весь цей далекий шлях я пройшла даремно.

 - Не так ви багато втратили, не заставши його в живих. Пройдисвіт був ще той.

 - Пройдисвіт, так, - гірко посміхнулася дівчина. – Про це мені теж вже розповіли. Та тільки цей пройдисвіт був моєю останньою і єдиною надією. Що мені тепер накажете робити – одній, без грошей, у чужій країні?

 - Якщо ваші руки звичні хоч до якоїсь роботи - не пропадете. На Дикій Півночі заняття знайдеться будь-кому, крім найзапекліших нероб.

 - Ну... дещо до чого, припустимо, мої руки звичні. Трохи вмію чаклувати, трохи шити… трохи грати на флейті.

 - Магія тут не в пошані, - похитав головою напівельф. - У бою все зазвичай вирішує сталь і свинець, побутових заклинань місцеві жителі не визнають... Хіба що ви цілителька, але тоді вам не довелося б їхати на край світу в пошуках підтримки - вам були б раді в будь-якому куточку світу. Та й потім, вже не ображайтесь, але були б у вас справді видатні здібності до магії - моя допомога в тому провулку вам не знадобилася б. А ось швейних справ майстрів тут шанують. Як і музикантів. Якщо вони, звісно, ​​знають свою справу.

 - Що ж, час покаже, наскільки добре я знаю його…

 - Ви маєте рацію, міс - час покаже, - Мелф підвівся з-за столу. - Не буду докучати вам розпитуваннями. Ходімо, я приготую вам південну кімнату, і ви можете відпочити.

Двері в будинку були вузькими - той самий "надійний хлопець", що на якийсь час надав Мелфу своє житло, явно не був любителем відкритих просторів. У дверному отворі південної кімнати, спробувавши одночасно пройти через нього, Мелф і Аніта на коротку мить зіткнулися, зупинилися.

У дешевих бульварних романах у разі пишуть - “між ними спалахнула іскра”. Демон його знає, що там за іскра і чи була вона в цьому випадку, а може, в одного з них просто щось клацнуло в мізках, а інша, що відчувала щиру подяку до свого рятівника і трохи захмеліла, не стала заперечувати… Як би там не було, Мелф несвідомо подався вперед і поцілував жительку півдня. А вона, попри його побоювання, не відштовхнула його, а, навпаки, з усією властивою її народу пристрастю відповіла на цей поцілунок.