Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

Оце і був той день, коли я зрозуміла: діти — це не тільки відповідальність, але й дзеркало. Вони повторюють наші жести, ловлять наші настрої, чують те, що ми не говоримо вголос. І коли ми сіли з ними під навісом, я вперше за зміну відчула, що не просто розповідаю їм правила — я ділюсь довірою. 

Іра почала першою. Вона могла б розгримітись, але цього разу її голос був рівний і спокійний. Як і мало бути. 

Я теж говорила. Про наслідки, про вибір, про те, що бути крутим — це не про сигарети в темному кутку, а про сміливість брати відповідальність за свої дії. 

Але справжню тишу вніс Артем. Коли він став поруч із нами — не в фартусі, не з кухонним ножем, а просто як старший хлопець, який колись так само думав, що все дозволено — хлопці слухали. А потім хтось з них, здається, Костя, зітхнув і сказав:
— Більше не будемо. Чесно. 

І я повірила. Бо це були не просто слова. Це був погляд. Щирий, трохи винуватий — але такий, що хочеться простягнути руку й дати шанс. 

А ввечері... все стало ніби легше. Діти заспокоїлись. Ми теж. Я вже переодягнута, з розпущеним волоссям, тримала чашку чаю, коли побачила його — Даміра — біля вікна. 

Він щось писав у блокнот, і я знала: знову рецепти. Це так по-дитячому і водночас так по-справжньому. 

— Щось новеньке на сніданок? — запитала я, підходячи. 

Він підняв очі — теплі, усміхнені, з тією самою мовчазною підтримкою, якої мені сьогодні так бракувало. 

І коли він запропонував десерт — секретний, тільки для мене — я зрозуміла, що так, саме цього мені не вистачало. Простого, щирого жесту. Тепла, яке не кричить, а мовчки торкається плеча. 

Ми домовились побачитись після вечері. І коли я вийшла на пляж, він уже чекав. Стояв босоніж, з кедами в руках, ніби спеціально для того, щоб пройтись цим піском поруч. 

Я взяла його руку. Просто — без сумніву. І ми йшли мовчки, в теплій вечірній тиші, де навіть хвилі здавались м’якими. 

— Тут ідеально, — сказала я. — Якби не робота, можна було б подумати, що ми на відпочинку. 

— Але без цієї роботи ми б і не зустрілись. 

І я знала — він має рацію. Може, саме з цієї плутанини — недоспаних ночей, перевірок, розмов і кави на ходу — народжуються справжні речі.