Читати книгу - "Захоплення світлого серця , Зоя Кіт"

— Принесу вино з колекції, похвалюся.

Він зник у коридорі, а її телефон пікнув майже одразу. Максим. Дзвінок, який вона скинула, не вагаючись, а потім повідомлення — його слова палали на екрані, великими літерами, сповненими божевілля:

— ПОВЕРТАЙСЯ, АБО Я ПРИЇДУ І ЗАБЕРУ ТЕБЕ САМ!

Зоряна розсміялася — дзвінко, зухвало, її голова відкинулася назад, а пальці застукали по клавіатурі, набираючи відповідь:

— Не ревнуй, любчику, ти ж знаєш, я тільки тебе люблю.

Вона відправила це з грайливою насмішкою, її губи скривилися в стервозній усмішці, але всередині щось стиснулося — гостре, пекуче, як його погляд у тій вітальні. Телефон пікнув знову — він друкував, його гнів рвався крізь екран, і ось нове повідомлення:

— Я ВИЇЖДЖАЮ.

Її очі розширилися, сміх застряг у горлі, і вона швидко набрала відповідь, її пальці тремтіли від суміші веселощів і тривоги:

— Не треба, Максиме! Я повернуся за кілька днів, я тут по роботі. Ти потрібен у компанії, колекція на носі, не дурій!

Про її роботу в Одесі було брехнею, але вона знала, що це його зупинить — чи принаймні сповільнить. Вона додала смайлик — підморгування, — і вимкнула телефон, кинувши його на стіл, коли почула кроки Вадима. Він повернувся з пляшкою в руках — темне скло, етикетка з золотими літерами, його усмішка тепла, як море вдень.

— Колекційне, — сказав він, його голос був низьким, із ноткою гордості. — Спробуємо?

Зоряна кивнула.