Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

Я зупинилася, не знаючи, чи втручатися, чи просто зробити вигляд, що нічого не бачила.

І саме в цей момент леді Ві нарешті помітила мене.

Вона завмерла. Книга теж.

Ми кілька секунд мовчки дивилися одна на одну, поки вона не схопила фоліант обома руками й не штовхнула його на полицю з таким завзяттям, що він глухо гепнувся на місце.

— Адепко Вейр? — вона кліпнула, ніби тільки зараз усвідомила, що я тут.

Я кивнула, намагаючись зробити вигляд, що абсолютно не помітила, як вона сварилася з неслухняною книгою.

Вона зістрибнула зі столу, поправила свою мантію, на якій було свіже чорнильне плямисько у формі сердечка, я зробила вигляд, що все цілком нормально.

— Що привело тебе в мої володіння? — урочисто запитала вона, відкинувши пасмо волосся за вухо так театрально, що я ледь не засміялася.

— Леді Ві, мені потрібно три книги для екзаменів і чотири для заліків. Я шукаю: “Магія вітрів та маніпулювання елементами”, “Основи темної алхімії та трансмутація”, “Цілительні закляття та лікарські еліксири”, “Теорія приворотів та любовної магії”, “Древні руни та символи захисту”, “Історія магічних істот: Вампіри, Демони та Інші Сутності” і “Магія тіней і темних сил”.

Леді Ві здивувалася на мить, але потім швидко почала переглядати полиці, це було її звичкою — миттєво знаходити потрібні книги. Вона витягнула кожну з моїх запитів, поклала на стіл, а потім прошепотіла, наче між нами був якийсь важливий секрет:

— Ти вже будь обережна…

Я насторожилася, здивована її словами.

— Це ви про нового ректора? — запитала я, намагаючись зрозуміти, про що вона.

Леді Ві озирнулася, ніби переконуючись, що нас ніхто не підслуховує, і лише тоді, коли її погляд став прихованим і серйозним, сказала:

— Він вчора ще ректором не був… — і її голос став важчим, мовби не було чогось важливого у цих словах. Потім вона нахилилася до мене ближче, її обличчя стало більш серйозним і злегка загадковим.

— Але вчора… — вона затримала погляд, ніби намагаючись знайти правильні слова. — Вчора в Академії сталося щось страшне…

Її очі глибоко поглянули в мої, і в голосі леді Ві було щось таке, що змусило мої ноги окам’яніти на місці.

— Що ви маєте на увазі? — я намагалася не видавати, як сильно хвилююся, але, мабуть, моє обличчя все ж виказало занепокоєння.

Леді Ві знову оглянулася навколо, як завжди, немов боючись, що хтось може нас підслуховувати. Вона притулилася ще ближче, і її голос став тихим, майже шепотом:

— Ти чула про зникнення однієї з адепток першого курсу? — її очі спалахнули на мить, коли вона вимовляла це, і здавалося, що у словах вона приховує якийсь біль. — Про те, що вона просто… зникла?

Я відчула, як серце стиснулося. В Академії не траплялися подібні інциденти, і те, що леді Ві так тихо говорила про це, додавало всьому ще більше таємничості.

— Викладачі знають, — продовжила вона, знову оглядаючи простір. — Але ніхто не говорить про це вголос. Лише кілька студентів помітили… зникнення. Офіційно це замовчують, але ти сама розумієш, що з такого не можна мовчати.

Вона поглянула на мене, і в її погляді був якийсь тривожний заклик, ніби вона сама не могла повірити, що таке сталося в Академії, а тепер усе покривалося туманом мовчання.

— І чому вважають, що вона зникла? Може просто в місті лишилася на ніч?

Леді Ві зробила паузу, знову уважно подивившись навколо, перш ніж продовжити:

— Охоронець, наш пан Ране, повз якого і муха не пролетить, на вході не мав відмітки в журналі, що ця адептка покидала територію Академії. — Її слова повисли в повітрі, наче важкий туман. — І, знаєш, це ще більше насторожує.

Вона поглянула на мене, ніби намагаючись передати, наскільки це важливо.

— Загалом, всі документи, всі записи, що вона виходила, просто… відсутні. Ні сліду в журналі, ні відміток у магічних чуттєвих оберігах. І, зважаючи на ситуацію, це дуже неприродно.

Я застигла на місці. Виходить, вона не могла просто залишити Академію без сліду. І тоді питання, яке назріло, почало краще вирізнятися у моїй голові:

— Тобто, виходить, вона нікуди не йшла? — сказала я, намагаючись зрозуміти ситуацію.

Леді Ві кивнула знову, погляд її став темним.

— Так.

Я відчула, як мені стало холодно в животі. Але леді Ві не зупинилася:

— Що ще більш незрозуміло… — вона знову схилилася ближче до мене, її голос став тихим, майже шепотом. — Викладачі переконані, що її не могли просто забрати з Академії. Адже всі виходи заблоковані магічними бар’єрами, і її не можна просто так вивести з території. Тому всі вважають, що щось сталося всередині, і вона нікуди не пішла.

Від страху, якого нагнала леді Ві, моє волосся стало дибки. Серце калатало в грудях, і я намагалася не дати собі змогу відчути весь цей жах, що насувався. Я змусила себе дихати рівно, хоча в голові було лише одне питання:

— А чи є якісь здогадки, леді Ві? Що могло статися?

Леді Ві знову поглянула по кімнаті, наче переконуючись, що ми залишаємося в безпеці, і злегка похитала головою.

— Як таких здогадок, на жаль, немає… жодних зачіпок. — Вона зітхнула, неначе це дійсно було важко для неї. — Але якщо чесно, зникнення цієї дівчини і призначення ректора — це надто дивне і цікаве співпадіння, щоб залишити все без уваги.

В її голосі прозвучала тривога, і я зрозуміла, що для неї це не просто співпадіння — вона відчувала, що між цими подіями може бути зв’язок, навіть якщо ще не могла точно сказати, у чому саме він полягає.

Попрощавшись з леді Ві і подякувавши їй за інформацію, я повільно направилась на вихід із бібліотеки. Вогники свічок м’яко мерехтіли навколо, але світло не могло розігнати темряву, що заповнила мою голову. Моє серце все ще билося швидше, ніж звичайно, а думки пульсували в голові, немов якийсь важкий ритм, який я не могла зупинити.

Зникнення дівчини, мітка, виклик демона… усі ці моменти наче витягували мене в безодню, де чітко простежувалася нитка, яка вела до чогось більшого і значущого, але я не могла зрозуміти, що саме. Чи могла я бути частиною цього? Чи це лише випадковість, що я опинилася в такому центрі подій? І що, якщо зникнення тієї дівчини якось пов’язане з моїм ритуалом?