Читати книгу - "Занулення, Вільям Форд Гібсон"

На дальньому кінці столу — п'ять передавачів-гарнітур «Телефункен» із мікронавушником і горловим мікрофоном у фабричному індивідуальному пакуванні. На найважливішому етапі операції треба буде тримати зв'язок між ним, Раміресом, Веббер, Саткліффом і Лінчем, хоча радіоперемовини краще звести до мінімуму.

За «Телефункенами» — непідписана картонна коробка з десятком шведських каталітичних грілок для рук у корпусах із неіржавки й по-різдвяному червоних фланелевих чохликах на шнурках.

— Хитрий ти сучий син, — сказав Тернер вголос до коробки, — я би й сам міг додуматися...

Він ліг на гофрований туристичний килимок, постелений просто на підлозі штабу, й накрився курткою замість ковдри. Конрой правду казав про ніч у пустелі, хоча бетон трохи тримав денне тепло. Штанів і черевиків не знімав. Веббер попередила, що одяг і взуття треба витрушувати щоразу, коли вдягаєш. «Тутешніх скорпіонів, — казала, — приваблює піт, будь-яка волога». Перш ніж улягтися, витягнув свого «Сміт-Вессона» з кобури й зручно вклав поруч на килимок. Два ліхтарі на батарейках не вимикав. Заплющив очі.

І провалився в мілке море сну, заборсався серед образів і даних з Мітчеллового досьє, змішаних із власним життям. Ось вони з Мітчеллом у кабіні автобуса влітають крізь скляну стіну в вестибюль готелю у Марракеші. Науковець радісно верещить і підриває два десятки балончиків зі сльозоточивим газом, приліплених зовні по периметру автобуса, а Окі пропонує віскі з горла й жовтуватий перуанський кокаїн на круглому дзеркальці в пластмасовій рамці, яке він востаннє бачив у сумочці Елісон. Здалося, ніби за вікном автобуса він бачить і саму Елісон, яка задихається в газовій хмарі, й він намагається сказати про це Окі, вказати на неї, але всі вікна заліплені голограмами мексиканських святих і листівками з Пресвятою Дівою, і Окі тримає в руках щось гладеньке й кругле, бульку рожевого кришталю, й він придивляється до павука, що причаївся в бульбашці, павука зі ртуті, але Мітчелл регоче, на зубах у нього кров, і він простягає Тернеру сірий біософт на розкритій долоні. Тернер дивиться на біософт із досьє й розуміє, що це мозок — крихітний, сірувато-рожевий, затягнутий прозорою мембраною, тихенько пульсує на Мітчелловій долоні, — а тоді перечіпається за якийсь підводний камінь, і падає за борт сну, в приємну м'яку геть беззоряну ніч.

Розбудила його Веббер — сувора постать у квадратному проході, на плече спадає важка армійська ковдра, що править за двері.

— Вийшли твої три години. Медики вже на ногах, якщо вони тобі треба.

Вона зникла за ковдрою, під підошвами захрускотів гравій.

Хосаківські медики чекали біля фургону операційної. Здавалося, їх телепортували в ці пустельні світанкові сутінки в модно зім'ятому повсякденному вбранні, щойно придбаному в якомусь із велетенських торговельних районів Токіо. Один із них у мексиканській плетеній вовняній кофтині, які Тернер бачив на туристах у Мехіко. Інші двоє ховаються від пустельного холоду в дорогих на вигляд лижних термокуртках. Усі чоловіки нижчі на зріст за кореянку — худорляву, сувору, ніби давня войовниця, з чубком жорсткого червонястого волосся, який робив її схожою на хижого птаха. Конрой попереджав, що японці працюють на компанію, і Тернер одразу зрозумів, про що він: тільки жінка мала власну думку. Трималась, як заведено в його світі, а ще вона поза законом, чорна хірургиня. З Голландцем знайшла б спільну мову.

— Я Тернер, відповідальний за операцію.

— Вам наших прізвищ не треба, — відповіла жінка, а двоє медиків із «Хосаки» механічно вклонилися. Перезирнулися, зиркнули на Тернера, а тоді знов на кореянку.

— Так. Мені немає потреби їх знати.

— Чому нам досі не дали доступу до медкартки пацієнта? — спитала кореянка.

— З міркувань безпеки, — сказав Тернер майже автоматично. Насправді він не бачив причин відмовляти їм у доступі до матеріалів про Мітчелла.

Жінка знизала плечима й відвернулася так, що її обличчя затулив піднятий комір термокуртки.

— Бажаєте оглянути операційну? — спитав медик у мішкуватій кофтині. Обличчя чемне й уважне — ідеальна маска корпоративного службовця.

— Ні. Ми вас викотимо на парковку за двадцять хвилин до його прибуття. Знімемо колеса, поставимо на домкрати. Зливну трубу від'єднаємо. Мені треба, щоби через п'ять хвилин після зміни дислокації ви були в повній готовності.

— Із цим проблеми не буде, — сказав другий медик усміхнено.

— Тепер мені треба, щоби ви розповіли, в чому полягає ваше завдання: що ви з ним зробите і як це може на нього вплинути.

— А ви самі не знаєте? — різко спитала жінка й розвернулася до нього обличчям.

— Я сказав, що мені треба, щоби ви розповіли.

— Ми проведемо експрес-сканування на смертельні імпланти, — сказав медик у кофтині.

— Вибухові заряди в корі й тому подібне?

Заговорив інший медик.

— Нам навряд чи трапиться щось аж таке грубе, але так, ми скануватимемо його на наявність будь-яких пристроїв, які можуть спричинити смерть. Одночасно проведемо повний аналіз крові. Як нам відомо, теперішні роботодавці пацієнта розробляють найновітніші надскладні біохімічні системи. Тому вкрай імовірно, що найбільша небезпека чигатиме саме в цій площині...

— Нинішні роботодавці часто вживлюють найціннішим працівникам підшкірні інсулінові помпи, — втрутився його напарник. — У пацієнта можна розвинути штучну фізіологічну залежність від певних синтетичних ензимів. Якщо підшкірну помпу не перезаряджати з певного періодичністю, відлучення від джерела — тобто від роботодавця — може завдати шкоди.

— Але ми готові й до цього, — додав інший.

— Жоден із вас навіть близько не готовий до того, що ми, підозрюю, там побачимо, — сказала чорна хірургиня голосом, крижаним, мов східний вітер, що саме здійнявся над пустелею. Тернер чув, як високо над ними сичить поіржавілою залізною покрівлею здійнятий вітром пісок.

— Ви, — звернувся він до кореянки. — Ходіть зі мною. — Розвернувся й пішов геть, не озираючись. Можливо, вона не виконає наказу, й тоді він втратить авторитет перед двома іншими, але зараз цей хід видався йому вдалим. Коли відійшов метрів на десять від фургона — спинився. Почув її кроки гравієм.

— Що вам відомо? — спитав він, не озираючись.

—