Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

Гліб

      Запропонувати колючці стати моєю фіктивною дівчиною, було дуже спонтанним рішення. Чомусь я саме хотів, щоб вона грала цю роль. Запитаєте мене чому? Не знаю. Запитаєте в мене, що змінилося, ти ж не хотів мати нічого спільного з цією божевільною? Не знаю. Запитаєте в мене чому саме ця дівчина? Дідько! Я не можу відповісти на ці запитання, навіть самому собі!

         Я не збираюся закохуватися, і тим більше прив'язуватися до людини! Під час пар я все продумав, до маленьких подробиць. Якщо вона погодиться грати в цю божевільну гру, ми укладемо угоду. Від якої обидва отримаємо вигоду. 

           Під час пар я вперше сидів, як на голках. Не знаю, можливо навіть хвилювався? Не знаю. Коли пари нарешті закінчилися я одразу ж побіг до виходу. Біля нього мене перехопили Дем'ян та Єгор, які про щось бурхливо говорили. Я не звернув на це увагу. Вони завжди мали запальні характери. Коли побачив колючку, яка стояла в компанії дівчат, не одразу помітив перевтілення Маї. Її образ це бомба! Вона мене здивувала. Не сумніваюся, що сьогодні багато хто був шокований, в тому числі і хлопці.

            Але коли я дійшов до тями й хотів поговорити з Кірою, мене перервав якийсь хлопець. Дівчина на кільки хвилин завмерла, а потім обернулася й чимдуж побігла до нього. Спалах ревності захлеснув мене одразу. Навіть не зрозумів, що мене так вивело. Давно вже я так нікого не ревнував. Якісь божевільні емоції! Потім біля них з'явилася ще якась дівчина. Десь я її бачив, а коли батько покликав мене остаточно зрозумів хто це. Не може бути! Дивлюся на Дема, і бачу як він закляк коли помітив дівчину. Він здивований не менше чим я. 

            Тато приставив мені хлопця, який ще недавно обіймав Кіру. Бляха ви б бачили моє здивоване лице, коли я дізнався хто вони. Батько наказав мені показати все тут Дані. Саме цим ми зайнялися пізніше. Ми навіть поспілкувалися, хлопець доволі прикольний та цікавий. Думаю ми з ним знайдемо спільну мову. 

-Слухай, Дем'ян, ми з тобою раніше не бачилися?- запитує Даня коли сідає на м'яке крісло мішок. Дем'ян завмер на декілька хвилин відірвавши погляд від телефона, і хитнув головою.

-Ні не бачилися,- відповів Дем.- Ну я б точно тебе не забув, в мене на обличчя гарна пам'ять. 

            Злегка усміхається хлопець. Ми четверо почали говорити на різні теми. Виявляється Даня та Віола двійнята, а я перше думав, що вони близнята. Вони дуже схожі, тільки колір волосся трішки відрізняється. Він з 13 років живе в Лондоні, сюди приїжджає рідко, але недавно вирішили переїхати навчатися сюди. Також хлопець буде вчитися на архітектора, де навчаються Єгор та Дем'ян. Думаю вони точно здружаться там. 

          Буквально через хвилин п'ять в кімнату залітає розлючена дівчина. Вона починає кричати на брата й кидає йому в обличчя щось гумове. Це що гумовий павук? Потім вона бере подушку і кидає, але хлопець встигає поставити захист й подушка летить прямо в Дем'яна. 

           Помічаю Кіру та розумію, що самий час поговорити. Торкаюся зап'ястя та відчуваю, як по її шкірі біжать табуном мурашки. Реакція тіла дівчини викликає в мене задоволену посмішку. Виводжу колючку з кімнати та закриваю двері. 

          Коли пропоную їй свою пропозицію, очі дівчини збільшуються у два рази. І вона не зрозумінням дивиться на мене. Коли Кіра перепитує знову, я вже більше детальніше говорю, що хочу, щоб вона стала моєю фіктивною дівчиною. Саме в цей момент дівчині на телефон приходить якесь повідомлення. Вона дивиться в нього, і потім починає хитати головою. Підіймає на мене свої перелякані очі, які починають втрачати фокус. Я не розумію, що відбувається, її ноги підкошуються і я ловлю її. Що з нею? 

-Кіро?- підіймаю тіло дівчини й притискаю до себе. Телефон дівчини, який впав не перестає дзвонити, не звертаю на це уваги та заношу Кіру в кімнату. 

            Друзі одразу звертають на нас свою увагу, Віола стривожено підбігає до мого ліжка, на яке я зараз опускаю дівчину. Даня в моменті підіймається і зупиняється біля сестри. 

-Що з нею трапилося, Глібе?- сердито та водночас схвильовану запитує хлопець.

-Я не знаю...- схвильовано дивлюся на Кіру.- Ми розмовляли, а потім їй на телефон прийшло повідомлення й вона втратила свідомість.

-Може медсестру покликати?- запитує Дем'ян. 

-Не вмішуйся,- грізно гаркає йому Віола. Вона не жарт зла, а ще більше схвильована.- Дівчата відкрийте вікно та подайте воду. В неї таке було вже. 

       Діна йде відкривати вікно, а Мая відкриває мою пляшку з водою. Я знав, що в Кіри таке було коли вона не приймає вітамінів. Вона що досі не пила їх чи що? Ця дівчина це суцільна біда! Як можна нехтувати своїм здоров'ям?

-В сенсі було?- запитує Єгор. Стою як вкопаний біля ліжка і не можу кроку зробити назад. Я бляха боюся! 

-В Кіри дуже низький гемоглобін, через що в неї погіршилося здоров'я останнім часом,- каже дівчина. Вона підіймає на мене свій погляд.- Ти можеш розтерти їй зап'ястя, а я тим часом принесу її вітаміни?

         Я сідаю на ліжко біля дівчини й починаю легенько розтирати великим пальцем. Коли Віола підіймається, щоб піти.

-В неї закінчилися вітами,- кажу їй, щоб вона дарма не йшла.

-Що значить закінчилися?- запитує дівчина.- Скільки днів вона не пила їх вже?

-Не знаю. Можливо два-три дні,- кажу. Я чесно не знаю.- А що це так важливо?

-Це бляха капець як важливо для неї,- гарчить Даня. Він дивиться на сестру.- Що будемо робити?

-Не знаю,- розгублено відповідає.- Але нам чим скоріше потрібно дістати вітаміни, щоб справа не дійшла до лікарні. 

-Хтось з вас має машину?- запитує Данило. 

-Я маю,- витягую з тумбочки ключі та кидаю Дем'яну.- Завези Віолу куди їй потрібно.

       Він розгублено дивиться на мене. Я кидаю на нього злісний погляд й друг киває. Зараз не час вирішувати їхні проблеми!

-Тут крім нього ще хтось вміє водити?- запитує з надією Віола. Я в біса не знаю, що там сталося між ними, але зараз це не на час. Ніхто не відповідає.- Тоді давай мені ключі, я сама поведу.