Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Олег вийшов з офісу Гринчука у дивному настрої. З одного боку, він почувався втішеним, що Дмитро Валерійович узявся допомогти і поговорить з Кіриним психіатром. З другого — він відчував у тоні, яким спілкувався з ним адвокат, нещирість. І те, що в нього більше не було записки, викликало роздратування. Раптом Гринчук її загубить? Раптом передасть психіатру все в неправильному вигляді?

“Треба було наполягти на тому, щоб він узяв і мене з собою на зустріч з лікарем…” — Олег картав себе, бо це не спало йому на думку раніше. Була в нього така особливість — вже після того, як якась подія відбулася, він знову і знову прокручував її в голові, придумував, як краще було б відповісти, що краще зробити. Він називав це “заганятися”, але нічого не міг зробити з цією звичкою. 

Ще й Кіра не відповідала, він з телефону зайшов у свою пошту, і не побачив там нічого, крім якихось розсилок і спаму.  Тож настрій був невизначений. 

Вже, коли вийшов на зупинці, в кишені задзвонив телефон. Олег поглянув на екран, і побачив мамин номер. 

 — Алло, привіт, ма, — сказав одразу, знаючи, що вона нервуватиме, якщо довго не відповідати. 

 — Сину, як ти, чому не дзвониш? — поцікавилася вона. 

 — Та добре, оце гостюю в Ярослава. Пам’ятаєш його?

 — Авжеж, передавай йому привіт! — сказала вона. — А коли ти збираєшся додому?

 — Можливо, через тиждень, — пробурмотів він. 

У слухавці стало тихо. Він навіть подумав, чи не зник зв’язок:

 — Мамо, ти мене чуєш? — перепитав. 

 — Олеже, ну так не годиться, — її голос обурено тремтів. — Ти вже там тиждень сидиш. А сказав, що скоро повернешся!

 — Ну, я справді скоро повернуся, — він підфутболив якийсь камінець і той пострибав по тротуару, а потім булькнув у калюжу.  — Я доросла людина, а не дитина, не переживай, будь ласка.

 — Я. Не. Переживаю, — відчеканила вона кожне слово, немов гвіздки забивала. — Я просто домовилася зі знайомим власником айті-компанії, що ти прийдеш на співбесіду. У них місце з’явилося.  То робота мрії, де ти ще таку знайдеш? А ти забив на все і кудись здимів, до якихось друзів… Що я скажу Максові? Хай шукають іншу людину? Чи ти все ж повернешся завтра?

 — Ні, завтра я точно не повернуся, — рішуче сказав Олег. — Хай шукають іншого працівника. Я буду через тиждень…

 — Ну чому, — голос у мами був такий, наче вона мало не плакала. — Що тобі не так? Здається, ти вже вийшов з підліткового віку, коли головним було — посперечатися. 

 — Мамо, мені все так, — Олегу стало її шкода. — Вибач, я залишаюся не для того, щоб тобі насолити. Я б приїхав хоч сьогодні. Ти ж знаєш, я дуже хотів працювати у Макса. Але я не можу кинути Кіру. Вона зараз у дуже складній ситуації…

 — Кіра? Що трапилося? — голос мами став напруженим. Здавалося, вона навіть забула про ту співбесіду. 

 — У неї проблеми з родичами, я маю допомогти… — почав він, але мати перебила його. 

 — Я наполягаю, щоб ти прямо сьогодні, максимум завтра повернувся додому! — вигукнула вона. — Не влазь у ті справи! Це може бути небезпечно!

 — Чому ти так думаєш? — запитав він. В голові майнула думка про батьків Кіри і їхнього адвоката, що загинули підозріло однаково, хоч і в різних місцях і в різний час. — Ти думаєш, що її батьків могли вбити?

Останні слова він промовив дуже тихо. 

 — Я нічого не думаю! — зі сльозами в голосі сказала мати. — Все, розмову закінчено. Завтра чекаю тебе вдома.

 — Я не приїду, — повторив Олег, та в слухавці уже чулися короткі гудки…