Читати книгу - "Альтернативні пригоди Буратіно, Дмитро Терко"

Пропрацював над черговим проєктом до вечора. Заходила Тіла – принесла вечерю. Я вирішив їй розповісти про свою знахідку – гардеробну. На додачу – і про властивості ключа. Вона аж присіла. Добре, що встиг підвести стілець, а то б плюхнулась на підлогу.

- Синку, який ти молодець! Я вважала, що загубила ключа від тієї кімнати.

А цей "золотий" мені вручила Ретта два роки тому. Вона тут трошки похазяйнувала, прибралась. Після того, як виїхав Басс і кудись подівся Мар, по всіх закутках був занепад. Я дала їй зв'язку ключів і попросила протерти у всіх кімнатах пил. Вона привела з собою двох хлопців. Сказала, що вони з клінінгової компанії. Попрацювали чотири дні. Потім пішли. Ретта побула тут до вересня, і коли виїздила – вручила мені той ключик. Сказала, що він чарівний. Ну, далі ти знаєш. А ще так настійливо просила дати оголошення про здачу кімнати. Навіть текст залишила. Така цікава жінка.

- Жінка? – з деяким розчаруванням перепитав Тіно.

- Так, молода жінка. Мої очі не брешуть. Одного разу навіть заходила сюди з одним молодиком. Весь у білому, статний, модний – наче стюард на приватній океанській яхті. Бачила таких вдосталь, ще там, в Soyo.

Ретта трошки старша за нього, років на два-три. В жінці це помітно, коли парою - картина дещо старша за раму. Думаю, що він її чоловік.

Наш герой замислився. Стало дещо прикро: якщо мова про П'єра, то чому друг не розповів другу? А так усе складається в класичний любовний трикутник: Ретта – П'єр – Мальва і спільне місце зустрічі під номером 15.

- То як там гардеробна? Це ж було моїм місцем роботи в Басса, - повернулась до початку розмови Тіла.

- Трошки в пилюці, але костюми в чохлах. Це не просто гардеробна. Я розумію так, що це фасад сцени. Та вам краще самій побачити. Хочете, я вас супроводжу до неї?

- Сьогодні вже пізно. Ой! Так ти їж, юначе, зовсім все охолоне. Дивись, які смачненькі сосиски, червоний перчик, омлет. Їж, синку! – І Тіла, як дбайлива бабуся, що опікується внуком, підсунула йому тарілку з вечерею.

- Мені б електрочайника. У вас є?

- Звісно, є. Я його звідси забрала: якось захотіла увімкнути, та виделка не встромляється в ці розетки. Стривай, я зараз тобі закип'ячу і занесу. І знаєш ще що: не хочу дивитись на ту комірчину, що було – то загуло і вже не вернеться. Буду доживати якось так, сама по собі. На Баса лише поглянути б. Цікаво, який він зараз: лев в ньому мертвий чи живий?

- Уявляєте, живий! Весь в татуюванні і накачаний. Правда, видно, що далеко не молодик. – І "знявши з язика" її наступне запитання, Тіно додав:

- В день моїх перших відвідин бачив його в оточенні, треба розуміти, старих друзів. Так склалося. Із Маром також. Й ще з однією комічною парочкою: вона руденька кокетка, а він сіренький, схожий на єнота. І у кожного по "пухнастому" Умора! Таке враження, що кожна особа в цій компанії може й непогана. Але всі разом – банда!

- То як же Мар? – продовжила допитуватись стара. Про чайника вже й забула. Прорвало - два роки ні з ким не спілкувалась.

- Мар – страшко. Виглядає на всі 90 з гаком. Але здається, ще щось метикує.

- Здається мені, що згаданий тобою "єнот" – то Зілліо, його улюблений "кіт". Зрозуміло, чому не з'являється в своїх "професорських" хоромах доктор Франкештейн: зробив із Зілліо людину і кінці в воду. А дівчина – "розбійниця" Аля. Вихованка Басса. Розумна, але занадто корислива.

Ну, синку, ти повечеряв і мене нагодував. Маю надію, що хоч раз насниться молоді літа. Чайника так тобі і не принесла. Завтра буде на сніданок з кавою. Ти п'єш каву?

- Я вже тут у вас знайшов. Італійська.

- То чиясь з дівчат. Спокійної ночі. Ой, забула: ляльку сховай у шафу, бо Майка полюбляє з нею вночі бавитись. До завтра. – З цими словами Тіла почимчикувала до себе.