Читати книгу - "Таємниця катакомб"

«Доволі суперечливий орден, — прочитав Роберт за одним з посилань. — Ченці цього ордену вважають, що, діючи в ім’я Бога, не підпорядковуються юридичним законам».

Отже, доки вони працюють для Бога, закони їм не писані…

За іншим посиланням Роберт знайшов статтю про трьох ченців Доміні Канес, засуджених за вбивство священика, який жив у гріху.

«Якщо ченці ордену Доміні Канес щиро вірили, ніби діяли від імені Бога, то в них було не все гаразд з головою, — подумав Роберт. — У такому випадку, вони могли робити все, що їм заманеться».

В ім’я Господа.

II

Роберт сів на ліжку. На підлозі лежали книжки з бібліотеки. Він схопив верхню. «Гьовдінґи норвезьких вікінгів». Роберт не здавався, шукав сліди до протоптаного шляху між Луною та Бурґюнном.

Нарешті знайшов взаємозв’язок.

В розділі «У розбійницькому поході» Роберт прочитав про грізного гьовдінґа, який наганяв жах на все західне узбережжя Норвегії. Звали його Раґнвальд. І мав він прізвисько Кривавий Зуб. 879 року Раґнвальд перебрався з Каупанґера до нового маєтку.

І де ж був новий маєток Раґнвальда?

Ага… Робертові ледь серце не вистрибнуло з грудей. У Лердалі! Неподалік Бурґюнна.

Гьовдінґ Раґнвальд, мовилося у книжці, служив у флоті шведського короля Бйорна Залізного та його брата Галльстейна, які приблизно в 60-х роках IX століття здійснювали грабіжницькі набіги на узбережжя Середземного моря. Під час тих набігів Раґнвальда заслужено назвали Кривавим Зубом.

Неймовірно!

Раґнвальд Кривавий Зуб — саме той, кого він шукає.

Раґнвальд був тим вікінгом, який украв трикутну прикрасу з Луни, коли гадав, ніби грабує Рим. Він привіз коштовність додому, до Норвегії. А нинішнього літа Робертова мама розкопала її в кургані.

III

Роберт безгучно скрикнув: yessss! Нарешті!

Він спробував додзвонитися до Інґеборґ Мюкле, але вона вимкнула мобільний. Напевно, сиділа на якійсь нараді. Роберт написав довгу есемеску, де пояснив, що саме він знайшов і попросив пані Мюкле понишпорити в архівах, може, їй пощастить роздобути більше інформації.

Коли мама повернулася з роботи, Роберт вже наготував для неї купу запитань.

Чи чула вона про гьовдінґа Раґнвальда?

Чи теж вважає, що Раґнвальд якось пов’язаний з коштовністю, знайденою в кургані неподалік Бурґюнна?

Мама розгубилася. Вона припускала, що одним з вікінгів, похованих в Бурґюнні разом зі скринькою, був саме Раґнвальд Кривавий Зуб. Але їй не спадало на думку, що Раґнвальд з Каупанґера міг брати участь у походах до середземноморського узбережжя під проводом Бйорна Залізного.

«Усе пов’язане між собою, — збуджено думав Роберт. — Якщо трикутну прикрасу, знайдену в Бурґюнні, вкрали з лунського монастиря, а ченці знали про римські катакомби, тоді просто пояснити існування карти, яка показувала шлях у підземелля».

Роберт спробував упорядкувати свої думки.

Спершу вікінги вкрали одну прикрасу (і карту!) з монастиря в Луні. Потім гьовдінґ Раґнвальд Кривавий Зуб привіз військову здобич додому, у Норвегію. Коли він помер, деякі його коштовності поклали до мідної скриньки й поховали разом з господарем, як велів звичай.

А за тисячу років скриньку розкопали археологи. Відразу по тому така сама прикраса вигулькнула в Римі — на Робертовій шиї. Мабуть, Анґеліна зуміла непомітно одягнути йому кулон. Іншого пояснення він не мав. Але навіщо? Може, хотіла, щоб він подбав про нього, надійно заховав?

Мав би існувати ще один зв’язок між двома однаковими трикутниками-прикрасами й амулетом на ім’я Священна Зірка. Роберт зітхнув. Важко було звести докупи усі нитки. У книжці Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол. щось говорилося про те, що отрок з Ультіма Туле з’єднає Священну Зірку в одне ціле. В одне ціле? Який у цьому сенс? І водночас порятує світ від загибелі? Як? Що більше Роберт сушив собі голову, то заплутанішими ставали думки, збившись тугим вузлом у його голові.

Розділ VIII

Царство мертвих

Осло

I

Цього вечора Роберт знову спробував викликати Анґеліну.

В одній з книжок із парапсихології він читав про викликання духів. Фаховою мовою магів це називалося некромантика. Розмови з мертвими. Не існувало жодних приписів, як правильно треба викликати духів людей, яких вже, мабуть, немає серед живих. Однак деяких ідей з цього приводу Роберт таки набрався. Якби Анґеліна знову вийшла на контакт, вона змогла б відповісти хоч на кілька з безлічі запитань, які не давали йому заснути ночами. Лише Анґеліна змогла б пояснити, чому вона опинилася в катакомбах того фатального вечора.

Коли мама замкнулася у своїй спальні, Роберт вичекав кілька хвилин, щоб вона міцно заснула. Потім взяв з кухонної шафки з усіляким побутовим дріб’язком шість стеаринових свічок і рулон пакувального паперу. У кімнаті розгорнув папір на підлозі, намалював гексаграму — велику шестикутну зірку; запалив шість свічок і поставив їх колом навкруги зірки. Вимкнув світло. Сів, схрестивши ноги, на підлогу — у центр гексаграми. Від хвилювання йому наче клубок підкотився до горла.

ФАКТИ ПРО ГЕКСАГРАМИ

Гексаграма — це зірка з шістьма кутами, наділена, як дехто вважає, магічною силою. Тому цю фігуру часто використовують і в релігійних, і в окультних церемоніях. Для іудеїв шість кутів зірки означають шість днів, за які Бог створив Землю. Тому Зірка Давида є гербом на ізраїльському прапорі. Гексаграми займають особливе місце і в інших релігіях. Подібно до пентаграми (п’ятикутної зірки), гексаграма використовується в окультних ритуалах. У тому числі й для викликання душ померлих.

Робертові стало трохи моторошно.

Він підняв угору руки, далі, ніж на ширину пліч, обернувши долоні від себе. Заплющив очі. А тоді почав заклинати. Тихенько, щоб мама не почула, та все ж з притиском.

— Анґеліно!

Роберт судомно ковтнув клубок, що застряг у горлі, розглянувся кімнатою.

— Анґеліно, я викликаю тебе! Чи ти чуєш мене? Це я, Роберт, кличу тебе! Я запрошую тебе до себе в гості! Пройди довгим шляхом з царства мертвих, щоб ми змогли поговорити.

Він знову заплющив очі.

— Анґеліно… Я вже не в катакомбах, а вдома, у своїй кімнаті, у Норвегії. Ти чуєш мене? Анґеліно? Сподіваюся, ти мене чуєш. Я хотів би, щоб ти прийшла сюди, чи хоча б поговорила зі мною.

Роберт сторожко розплющив очі. Вона тут? Сидить на ліжку й дивиться на нього?

Ні.

Він знову стулив повіки.

— Анґеліно, я — Роберт — запрошую тебе! Ти мене пам’ятаєш? Я не чарівник, але так сподіваюся, що ти мене почуєш, де б не була, і не побоїшся вийти