Читати книгу - "Таємниця катакомб"

Роберт, примружившись, удивлявся у сутінь.

Чи не ворухнулось щось отам, біля ліжка? Та ні, це хом’ячок Бюрре визирнув з пластикової трубки в своїй клітці. Певно, йому цікаво стало, що це Роберт витворяє.

— Чуєш мене, Анґеліно? Це Роберт кличе тебе…

Усе надаремно.

Нічого. Ані шепоту. Ані холодного протягу в кімнаті. Свічки горять рівненько.

Анічогісінько.

Що ж, він не спіритуаліст. І аж ніяк не медіум.

«Мені потрібна допомога», — подумав Роберт.

II

Він саме зібрав усі окультні атрибути з підлоги й ліг, коли зателенькав мобільний телефон. Повідомлення від Інґеборґ Мюкле:

Привіт, Роберте. Дякую за твою неймовірну есемеску. Я провела свої пошуки! Колись, коли я вивчала давню нордичну історію, мені часто траплялися згадки про сагу, яка не входила до офіційного списку літературних переказів. Якщо не помиляюся, то була «Сага про Раґнвальда». Я шукала її, але ще не знайшла. Якщо Раґнвальд Кривавий Зуб з Каупанґера справді ходив під проводом короля Бйорна Залізного в похід у Середземномор'я і захоплював Луну, то ми маємо дуже цікаву ниточку! Ще завтра пошукаю. Інґеборґ.

«Сага про Раґнвальда»! Роберт аж пашів від збудження. Хоч би Інґеборґ пощастило розшукати ту сагу з часів вікінгів!

Розділ IX

Судний день

Осло

I

Роберт тинявся шкільним подвір’ям сам. Йому нестерпно було спілкуватися з приятелями, які жваво сперечалися, хто ж виграє серію матчів. Він щойно отримав ще одне повідомлення від Інґеборґ, яка спустилася в глибочезний льох музейного архіву в пошуках саги про Раґнвальда Кривавого Зуба. Десь там, серед сотень стародавніх пергаментів, вона сподівалася її віднайти.

Думки в голові збивалися докупи, наче клубок змій. Ніхто не вірив його розповіді про ченця. Чи про Анґеліну… Наскільки він бачив це з реакції слухачів. Але ж ніхто з них не бував там, унизу. У катакомбах…

І все ж… Роберт і сам розумів, що при денному світлі його історія не видавалася правдивою. В одній історичній книжці він прочитав про Дельфійського оракула, яка понад тисячу років провіщала майбутнє багатим грекам. Так ось, на момент виголошення своїх пророцтв віщунка перебувала під впливом особливих газів, які просочувалися з підземних надр.

Може, подібні гази були й в катакомбах?

Гази, які викликали галюцинації?

Коли подзвонив дзвоник на урок, Роберт почувався ще розгубленішим і безпораднішим, аніж до перерви.

ФАКТИ ПРО ДЕЛЬФІЙСЬКОГО ОРАКУЛА

Здається, ніби Дельфійський оракул — це одна особа, але впродовж 1200 років тисячі оракулів, жриць храму Аполлона, провіщали майбутнє за добру плату.

Усі — від королів, генералів, полководців до звичайного люду — приходили в Грецію до оракула запитати поради, чого їм сподіватися у майбутньому. За однією з теорій, жриці виголошували свої пророцтва, перебуваючи в трансі, викликаному випарами газів, які здіймалися з тріщин у землі під храмом. Інші вважали, що оракули все вигадували.

II

Після уроків Роберт зі Свейном пішли до ятки купити газету. Роберт знав, що в одній із газет публікують оголошення людей, які стверджують, ніби можуть вступати в контакт з душами померлих. Вони називали себе спіритуалістами. Роберт зателефонував до першої-ліпшої, яка назвалася Сибіллою, і домовився про зустріч.

— Ти зовсім здурів?! — вигукнув Свейн.

Роберт не знав, що на це відповісти. Бо саме так і почувався. Ніби зовсім здурів…

— Спіритуалісти розмовляють з духами, — сказав Свейн. — Вони викликають мертвих! Я бачив по телевізору. То справжнє жахіття!

— Чому всі вважають покійників небезпечними?

— Роберте, — мовив Свейн голосом старшого брата, який ліпше знає. — Вони небезпечні вже тому, що мертві!

— Он як!

— Мертві, чуєш?

Свейн підняв угору руки, зателепав долонями, загуготів тремтячим голосом — усе це мало б вказувати на мертвяка, нарешті здогадався Роберт.

— Не думаю, що покійники отак трусять руками, — холодно відрізав Роберт.

Тоді Свейн відстовбурчив скрючені пальці — наче кігті.

— І так вони теж не роблять… Не думаю, що мертві видають якісь моторошні звуки.

— Зате зомбі так точно роблять! — наполягав Свейн.

— Зомбі — то щось зовсім інше, вони не є представниками померлих, — заперечив Роберт, відчуваючи свою перевагу в знаннях про надприродні явища. — Зомбі — це живі мертвяки, які підкоряються волі того, хто їх розбудив. Звичайний привид нікому не підкоряється, лише сам собі.

Свейн судомно гикнув.

— Я сподіваюся, ти підеш зі мною? запитав Роберт.

— Куди?

— До медіума. На сеанс.

— Ага, вже розігнався…

Але після кількох хвилин умовлянь Свейн, хай неохоче, та все ж погодився піти на сеанс удвох із Робертом.

«Ну, хоч не сам…» — подумав Роберт.

III

Попрощавшись зі Свейном, який мав заняття з шахів, Роберт подався до бібліотеки.

Там йому прийшла до голови цікава думка. Проходячи повз виставлені в скляних вітринах давні світлини з ритуалами конфірмації, Роберт раптом подумав, що священики мали б знати, що означає око з хрестом усередині. Чи знайомий йому хоч один священик? Та, власне кажучи, ні. Щоправда, колись він брав інтерв’ю в місцевого пароха для шкільної газети. Жінка-священиця називалася Вібека Віллюм і колекціонувала давні книжки про всі релігії на світі.

Роберт передумав і вийшов з бібліотеки. Знайшов телефон Вібеки Віллюм, набрав номер.

— Роберт?! — вигукнула вона, коли він відрекомендувався. — Звісно, я тебе пам’ятаю! Гарне вийшло інтерв’ю у шкільній газеті. А тепер усі газети пишуть про тебе!

Роберт пояснив, що розшукує інформацію про символ: око з хрестом усередині. Вібека Віллюм ніколи не чула про таке, але пообіцяла пошукати в своїх книжках і зателефонувати, якщо знайде щось цікаве.

Роберт повернувся до бібліотеки. Бібліотекар підкликав його до себе.

— Прийшли книжки, які ти замовляв з головної філії, — жінка простягнула йому два грубі фоліанти з купою ілюстрацій. «Міфи й легенди» — називалася одна книжка. «Служителі Бога: секти, конфесії та чернечі ордени» — називалася друга.

Роберт сів у кутку читальної зали й почав гортати сторінки. Гортав і гортав. Іноді щось вичитував. А коли дійшов до сторінки 243, так здригнувся, що ледь не впустив книжку на підлогу.

Цілий розділ про Доміні Канес!

«Господні Пси, — було там написано, — суперечливий у своїй суті чернечий орден; ченці цього ордену присвячують своє життя приготуванням до Судного дня, коли Ісус Христос удруге прийде на землю і покарає мертвих та живих».

Роберт читав про Судний день у шкільному підручнику «Релігія, світогляд, етика». Ісус був певний, що Судний день близько, ще коли сам жив. Дві тисячі років тому. Ранні християни так само вірили, що Судний день може настати будь-якої миті.