Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Володимир 📚 - Українською

Читати книгу - "Володимир"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володимир" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 161
Перейти на сторінку:
Подолі й Оболоні, виходили з домів і з тривогою дивились на таємниче небо.

Тільки князь Ярополк не лякався неба, його не тривожили звуки бил, юрби людей, що, вийшовши з теремів, гомоніли скрізь на Горі.

— О Юліє! — говорив він, стоячи біля вікна світлиці й показуючи нічний Київ. — Ти чуєш звуки бил — це мої сторожі вітають нашу любов, ти чуєш голоси Гори — це все людіє славлять тебе, ти бачиш, як затьмарився місяць, — це сам Бог вкриває нашу любов шатами ночі, ти бачиш, як з глибин неба сиплються зорі, — це знамено для всієї Русі на честь нашого шлюбу. Будь благословенна, княгинє Русі, нехай вічною буде наша любов!

В цей час злива зір закінчилась, чорна тінь поволі сповзла з місяця, світлицю залило яскраве зеленкувате світло, княгиня Юлія скинула свої оздоби, її руки простяглися до Ярополка.

4

Княгиня Юлія дуже швидко призвичаїлась до Гори, терема княжого. Це було не дивно — у Києві в той час жило чимало ромеїв, що приїхали сюди ще за княгині Ольги, й пізніше кожної весни на Почайні зупинялись хеландії купців з Константинополя, які все літо торгували на Подолі й тільки над осінь, коли прибувала вода в Дніпрі, спускались у Руське море, деякі ж купці й зимували тут, мали свої двори.

Так було не тільки з ромеями — Київ добре знав тоді свіонів, що вільно їздили з Варязького в Руське море, деякі з них служили в княжій дружині й жили в Києві; над Почайною цілий кінець займали хозари-купці; на Подолі на торзі можна було зустріти німців, угорців, чехів, поляків.

Через це княгиня Юлія легко могла зустрітись і, по надобі, викликати до свого терема земляків, хотіла Юлія — могла говорити з німцями, поляками; метка, спритна, дотепна, вона швидко познайомилась з боярськими й воєводськими жонами, та вони й самі одна поперед другої намагались побувати в теремі нової княгині.

А вже боярські й воєводські жони! У них тепер тільки й було розмови:

— Яка гарна ця царівна! А яка вона розумна! А одягається як! А ходить! А говорить!

І вони так-сяк учились у толковинів по-грецькому, Юлії тлумачили словеса руські, жони ці стали одягатись, як княгиня, парфумились, як вона, завели в себе в теремах червоні килими грецькі, поставили амфори, чіпляли на себе грецьке узороччя.

За жонами, звичайно, йшли чоловіки. Втім, сказати, хто з них був перший, — важко; серед бояр, мужів нарочитих, слів, купців, які з давніх-давен їздили до Константинополя, були християни, що огречинились давно.

Особливо ж багато християн з’явилось на Горі тоді, коли на столі сиділа княгиня Ольга, — купці Воротислав, Ратша, Кокор, бояри Коницар, Іскусєв, Вуєфаст були першими пособниками й друзями княгині, це вони поставили церкву над Почайною, привозили з Константинополя разом з іншими товарами ікони, срібні, золоті й прості хрестики, церковні сосуди.

Втім, християнська віра пробивала собі шлях на Русь не тільки з Константинополя, бо ще раніше, ніж патріарх Фотій установив єпархію руську, в Києві з’явились християни-болгари, вони йшли сюди ще за князя Ігоря, що був побратимом болгарського кагана Симеона, пізніше ж, коли в Болгарії сиділи Петро й Борис, що запродались ромеям, священики болгарські стали тікати на Русь, вони були наставниками княгині Ольги і її онуків, священиками в перших київських церквах.

Звичайно, болгарських священиків більше знали й поважали в Києві, аніж грецьких, — вони розмовляли слов’янською мовою, правили службу в церкві зрозумілими словами, вони привозили з собою книги, написані цією ж мовою. Так боярство, мужі, купці Гори приймали християнство, слідом за ними йшли волостелини й посадники в горах і землях.

Мало було християн лише серед воєвод і тисяцьких, і то не дивно — невпинно борючись з ромеями й Візантією, вони ненавиділи все грецьке, а так само й християнство, проте й серед воєвод деякі, як-то Вовчий Хвіст, Слуда, потай ходили до церкви над Почайною.

Коли ж на Горі з’явилась царівна Юлія, а слідом за нею посунули до Києва й священики, і бояри, і мужі все більше й більше почали говорити про чудовий Константинополь, про богоспасенну Візантію.

Князь Ярополк, звичайно, знав усе це, але не тільки не сварився з боярами Гори, а, навпаки, потурав їм або ж мовчав. Він мовчав, бо в душі був згодний затвердити єпархію Фотія, пустити на Русь тисячі грецьких священиків, зробити все, що побажають імператори ромеїв, бо він же був нині родичем їхнім, мав прияти, як і вони, славу.

Дивним, правда, було те, що самі імператори мовчали, відколи до Києва приїхала царівна Юлія, вони нібито води в роти набрали, з Константинополя їхали купці й священики, ченці й знову ж купці, не було тільки слів, з якими Ярополк міг би говорити про діло.

Проте він розумів імператорів — їм, либонь, і незручно було вести перемови з Ярополком, адже на Русі сиділо два князі — він у Києві, а ще один — Володимир — у Новгороді.

На це йому не раз натякала й Юлія, а одного вечора завела з ним розмову — одверту й сувору. Вона приїхала до Києва дуже худою, тоненькою, ставною, темнобровою й темноокою, швидкою, як ластовиця, — такою її полюбив Ярополк. За короткий час на Горі Юлія змінилась — втратила полуденну засмагу, ледь поповніла, більш окреслились її груди, стан, стегна, — Київ і Гора пішли на користь Юлії, вона розцвіла, як дивна квітка.

Одно турбувало князя Ярополка: минав місяць за місяцем, Ярополк, думаючи про майбутнє, хотів мати сина царської крові, а Юлія не признавалась, не говорила, що збирається стати матір’ю.

— Ти — справді великий князь, — почала розмову Юлія, — у Константинополі я уявляла тебе красивим, ніжним, милим, а ти виявився набагато кращим, ніж я думала.

Поклавши руки на її плечі, він дивився в саму глибину темних грецьких очей.

— Чим же я кращий? Скажи, Юліє!

— Ти не тільки красивий, ніжний, милий, а й сміливий, дужий, несхитний, у тебе є надійна підпора — воєводи твої й бояри, мужі, дружина. Київ — це маленький Константинополь, ти також схожий на імператорів.

— Чому тільки схожий?

Юлія, напевне, давно готувалась до цієї розмови і тепер не поспішала, Ярополк думав, що вона не хоче його образити.

— У Візантії є один тільки імператор, він — заступник Бога на землі і єдиний господар, василевс всієї імперії.

Юлія вцілила в саме серце Ярополка — порівняння з імператором було не на його користь, Ярополку дуже далеко до Бога, він не є господарем

1 ... 20 21 22 ... 161
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володимир"