Читати книгу - "Розмір має значення"

- Розумієш, у чім справа, - вела далі моя співрозмовниця, - вміння працювати руками завжди відрізняло людину від тварин. З цього, власне, почалося. От згадай - буквально сто років тому жоден працівник не міг напевно сказати, у чому вимірюється його праця. Було таке?

Згадати я, звичайно, не міг, бо сто років тому іще не народився, але з наслідками старої системи доводилося мати справу.

- Отож, - розмовляючи, Агнєшка кумедно зводила брови докупи, - а дельфіни в морі, як з’ясувалося, теж не просто так плавають і не просто так свистять. Вони створюють складну філософську систему, таку, що навіть нам, людям, до неї далеко. І який з цього зиск?

- Ніякого.

- От бачиш. Там, де немає ручної, праці, немає прогресу.

- Можливо. Але мені здається, що прогрес не можна тлумачити настільки примітивно.

Насправді я теж був прихильником ручної праці, але зовсім з інших міркувань. І хід думок Агнєшки здався мені цікавим. Ну, а як іще з’ясувати позицію гарної дівчини в питаннях світотворення, коли не за допомогою поміркованого заперечення?

- Тобто ти хочеш сказати, що в дельфінів є прогрес?

- У питаннях філософії напевне.

Вона пхекнула, від чого тонкі губки раптом зробилися повненькими.

- У людей теж є прогрес у питаннях філософії. Але крім того, ще й у багатьох інших питаннях.

- А як щодо експлуатації, яка є невід’ємною ознакою суспільства ручної праці?

- Не кажи дурниць, - вимахнула рукою Агнєшка. - Коли я продаю свою ручну працю, то залишаю собі розумову. Можу, наприклад, складати вірші, розв’язувати диференціальні рівняння чи вигадувати музику. А коли продається розумова праця, тут уже починається супер-експлуатація, бо разом із головою ти продаєш і руки. Де ти бачив, аби псі-синхроніст на робочому місці вирізав щось із дерева чи то плів макраме?

Справді, такого я не бачив.

- Отож. Тобто, отримуючи гроші за роботу голови, ти руки віддаєш безкоштовно, так би мовити, два в одному. Згоден? - тонке, ніби намальоване обличчя дівчини було дуже рухливим, тому глибокі філософські думки супроводжувалися маленькими гримасками, які відвертали увагу співрозмовника.

Інакше кажучи, я не почув, але погодився.

- Окрім того, - вела далі вона, - коли я оце прибрала в цеху і йду додому, то далі вже ні про що не думаю. А ти?

- Думаю, - чесно зізнався я.

- От бачиш! Твій роботодавець купив навіть твій вільний час!

Мій справжній роботодавець, тобто УГС, купив увесь мій час і все моє життя гуртом, але я про це жодної секунди не жалкую.

- Ну, не знаю, - знизав плечами я. - Але ж розумова праця і оплачується відповідно.

- Типове міщанство! - форкнула Агнєшка. - Ти за гроші здатен продати свою безсмертну душу!

Вона була цікавою дівчинкою, і розмова точилася далі. Я задля динамізму невпевнено заперечував, вона насідала. Годинки за дві я дозволив себе переконати і немовби задля жарту сказав:

- Ну, гаразд, а керівництво твоєї фірми в курсі переконань своєї прибиральниці? Що там у вас виробляють?

- Якийсь засіб для схуднення, - недбало мовила вона.

Я подумав, що мені причулося. Це було надто добре, аби бути реальністю. І я обережно перепитав:

- «Пані Граціоза?»

- Так, а ти звідки знаєш?

- На вивісці прочитав.

Господи, вона працює на «Пані Граціозі»! Оце так номер! Оце так вербовка! Оце так Мамай!

Від нетерплячки я аж засовав ногами.

- Що з тобою? Хочеш вийти?

Я - вийти? Та нізащо! За такий фарт треба триматися обома руками. І, мабуть, на підтвердження цього я поклав руку на оголене дівоче коліно.

Вона подивилася мені в очі дуже і дуже серйозно. Потім відсунула тарілку, витерла губи серветкою і сказала:

- Ти знаєш, у мене перший розряд із шахів. А в шахах існує залізне правило: взявся - бери.

- Можна ще сказати: «поправляю», - я теж умів грати в шахи.

Вона загрозливо зіщулилася.

- Але я не скажу, - і моя рука посунулася вперед.

Праця секретного агента має багато різних складових. От, наприклад, перед вами стоїть задача потрапити на робоче місце дівчини, з якою ви випадково познайомилися. Як підійти до її виконання? Дівчата - народ примхливий, не дай, Боже запідозрить, що ваша цікавість не до неї - тоді тримайтеся. Проте якщо між вами вже існують певні стосунки, то в подібному проханні не буде нічого дивного. Кожен хлопець хоче познайомитися з тим, як живе його дівчина, де працює. Деякі навіть розпитують по телефону: «А в чому ти вдягнута? А що ти зараз робиш?», чим невимовно засмічують ефір. Але зараз не про те.

Поміж інших забав я встиг довідатися, що наступна зміна Агнєшки в середу, і напросився допомогти. Все одно, мовляв, у відрядженні особливої роботи немає, а заразом цікаво, як оце роблять диво-засоби.

- Що такого дивного в цьому засобі? - спитала вона.

- А що, в Польщі він не в моді?

- Та ні, - вона знизала плечима, - я взагалі не чула, аби хтось його вживав. Здається, все іде на експорт.

Ще б пак!

Наступного дня ми буквально не рознімали рук. Я навіть відсидів поруч одну лекцію з імовірнісної моделі мови, згадав молодість. На решту занять Агнєшка не пішла, а натомість ми їли морозиво, якого я терпіти не можу, пили каву і цілувалися попід деревами. Я давно призвичаївся не плутати особисті стосунки зі службовими, а тому періодично зиркав на годинник, аби довідатися, скільки іще робочого часу залишилося. Ну зовсім як несвідомий продавець ручної праці. Щоправда, слід зауважити - в цьому випадку праця була не тільки ручною. А працьовитість українців давно відома, і вівторок, останній вихідний моєї дівчини, тим часом невпинно добігав кінця.

Прокинувшись в готелі поруч із теплим дівочим плечем наступного ранку, я згадав класика: «Біжать-летять роки, ідуть за днями дні, і ось уже сьогодні середа». Сила геніїв у тому, що їхні вірші б’ють у самісіньку точку. Уже сьогодні середа! Це просто-таки про мене.

- Прокидайся! - легенько пробіг я губами по Агнєшчиній щоці.

- Та ну! Не лоскочися, - вона відвернулася від мене із бажанням продовжити сон, але я не мав наміру запізнюватися на роботу. Принаймні сьогодні.

- Прокидайся! - мої губи спустилися нижче, на шию, потім підійшли впритул до двох сердечок, і коли вхопили найласіший шматок, Агнєшка раптом сіла на ліжку.

Вона подивилася на мене, мовби пригадуючи щось. Потім потрусила головою.

- Ой, пробач. Я звикла прокидатися під будзик.

- Збирайся, - лагідно нагадав я, - на тебе чекає ручна праця.

- Хай вона горить.

Із цим