Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розмір має значення 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмір має значення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розмір має значення" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:
уже погодитися було не можна, а тому я легенько поляскав дівчину по сідницях.

- Давай-давай.

- Це негуманно, - солодко потяглася вона. - Спочатку не давати дівчині заснути, а потім будити її. Може, прогуляємо сьогодні, га? Скажу, що в мене загострення целюліту.

- Ти ж майбутній педагог, - присоромив я.

- Не педагог, а філолог.

- Скорше, прибиральниця.

- Це точно.

І вона пішла до ванної. Нарешті. Чесно сказати, я трохи хвилювався, неначе перед іспитом. Поки Агнєшка наводила на собі ранішній лад, я вдягнувся, скомплектував оперативне обладнання - відеокамеру, дешифратор, відмички і різні дрібниці на непередбачуваний випадок. Усе це займало багатенько місця, і тому я вимушений був вдягти піджак з багатьма кишенями. Оглянувши себе у дзеркало і впевнившись, що виглядаю досить ефектно і зовсім не підозріло, я замовив каву до номера і всівся чекати на свою супутницю. У моїй практиці ще не було жінки, яка збиралася б менше сорока хвилин. Хто не вірить, може сам скласти статистику.

Так і сталося - я встиг випити обидві філіжанки, коли на порозі з’явилася Агнєшка в повній бойовій готовності.

- Так, я не зрозуміла, ми йдемо кудись чи ні?

Дешеві понти. Іще розумію, коли годину збирається на працю манекенниця, але прибиральниця - це занадто. У такому сенсі я і висловився.

- Дурненький, - сказала Агнєшка, - манекенницю на службі нафарбують, зачешуть і вдягнуть, а нам, філологам, - вона навмисне підкреслила останнє слово, - нам, філологам, доводиться дбати про себе самим.

У метро ми сиділи пригорнувшись, наче голуб з горличкою.

- Не розумію, навіщо ти їдеш зі мною.

Ці слова були з розряду умовних. Будь-яка жінка, вимовляючи подібну фразу, чекає від вас абсолютно певної відповіді. І я відповів майже так, як вона хотіла:

- Тому що ти мені подобаєшся.

Слово «кохаю» не входить до інструментарію спецагентів, а крім того, нагадаю, що волію не брехати без особливої потреби.

На заводі ми без перешкод проминули першу лінію оборони, а точніше, охорони. Далі я запитально зупинився перед проблемою статевої сегрегації, але Агнєшка тільки махнула рукою:

- Ходи за мною. Там зранку нікого немає.

І я рішуче штовхнув двері.

Не можна сказати, що там дійсно нікого не було, тому я трохи зашпортався на порозі, однак швидко переконався, що попри маскулінний піджак та вуса не зчиняю серед тутешніх мешканок ніякого фурору. І це добре. Значить, вони не запам’ятають мене.

Проте все одно я захoвався в найдальший куток, поки Агнєшка перевдягалася. Хай би там якиx ycпіхів досягнув фемінізм, а чоловік у жіночій роздягальні виглядає досить екстравагантно.

- Ходім! - за кілька хвилин дівчина з’явилася, можна сказати, у середньовічному вбранні - синій халат і біла хустка.

- Ух ти! - не стримався я.

Вона мовчки розвернулася, так що поли халату розлетілися в різні боки, відкривши стрункі ніжки. І я чимдуж почалапав слідом.

На виході з буферу ми вдалися до старозавітного трюку - пройшли в двері, тісно притиснувшись одне до одного. Ще б пак, після інтенсивного дводенного знайомства це було не важко. Опинившись на велетенському промисловому подвір’ї я роззирнувся - невже місцева служба безпеки впіймається на такий немудрящий фокус? Проте вони, мабуть, спали цього чудового ранку, і ми пішли вперед, минаючи велетенські корпуси з яскравими вивісками. Погляд вишукував знайомий морквяний квадратик, але поки марно. Це тривало доволі довго, поки ми не дісталися, здається, найдальшого закапелку перед пошарпаними гаражними воротами. Далі йти не було куди. Моя супутниця впевнено набрала код на хвіртці та ступила до середини.

Добряче замаскувалися, падлюки. Напевно, там третій рубіж охорони. Пильність, Мамаю, і ще раз пильність.

Клацнуло світло.

- Заходь, - відлуння підхопило Агнєшчин голос, так що він пролунав дещо зловісно.

Я внутрішнє підібрався і обережно переступив поріг. Перед очима розляглося величеньке приміщення. На стелі - кран-балка, на стінах - фарбовані синім панелі. Певно, тут колись тримали вантажівки. Проте зараз вантажівок не було, а натомість стояли декілька залізних столів, стелажі та височіла купа мішків у кутку. Доволі незатишно, але на третій рубіж охopони щось не схоже.

Агнєшка поралася у дверей невеличкої комори. Я обережно обдивився купу мішків: чи не ховається там хтось. Але не знайшов нічого, крім тих-таки мішків. Усі вони були однакові з написом «Кремл Ентерпрайзес. Тель-Авів» на боці. Так, цікаво.

- Сонечко! - аби не заплутатися, я всіх жінок називаю «сонечко». Дуже зручно. - Сонечко, що ти там робиш?

- Я там дістаю пилосос.

Дійсно, вона викотила посеред зали великий промисловий пилосос і заходилася його вмикати.

- А де твоя фірма? - спитав я і сам здригнувся від гучного відлуння.

- А ти не бачиш? Осьо вона.

Я роззирнувся в пошуках фірми, однак навкруги був тільки гараж.

- Це що, і є «Пані Граціоза»?

- Не схоже?

- Господи, і як же вони тут її роблять? - моє запитання було абсолютно щирим.

Агнєшка витерла руки об поділ халата, знову відкривши свої гарні колінка, і підійшла до одного зі столів.

- Елементарно, - мовила вона. - Головне - це повна відповідність рішенням Конгресу на підтримку ручної праці. Ось диви. Відкриваємо мішок, - і вона справді відкрила найближчий до неї мішок з написом «Кремл Ентерпрайзес». - Потім беремо кульок, - в її руках з’явився акуратний пластиковий пакунок.

- Зачекай-зачекай, - сказав я, бо згадав, що треба увімкнути відеокамеру. - Так, кажеш, відкриваємо мішок? Потім беремо кульок? - це я вже повторював для запису.

- Ти здібний, - всміхнулася вона. - Усе запам’ятав. Береш кульок і кладеш його на ваги. Бачиш?

Я слухняно повів рукою, де в манжеті зачаїлося вічко відеокамери.

- Бачу.

- Отож, а тепер оцим совочком насипаєш порошочок, аж поки не буде рівно сто сімдесят п’ять грамів.

- Сто сімдесят п’ять грамів, - повторив я.

- Тепер закриваєш кульочок. Береш картонну коробочку, - з цими словами вона взяла зі столу картонку, вправно склала її - і диво - на столі з’явилася коробка з-під «Пані Граціози».

Присягаюся, якби не знайома помаранчева упаковка, я вважав би, що з мене просто кепкують.

- І не забуваєш вкласти інструкцію, - дівочі руки вправно закрили картонні крильця, і в такий спосіб на ринку з’явилася ще одна пачка клятого зілля.

- Так! - вигукнув я щиро. - Оце технологія!

- Іншої немає, - Агнєшка відклала результат свої праці і обернулася до мене. - Слухай, ти сюди допомагати прийшов?

- Еге ж, - я все ще не міг отямитися від побаченого.

- То допомагай, шляк би тебе трафив, - ці слова прозвучали лагідно, навіть ніжно.

- Чим допомагати? -

1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмір має значення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмір має значення"