Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

його роги і приставляв лікоть до його лоба, вдаючи, ніби говорить з ним по телефону. Бик менше ніж будь-коли міг відповісти йому зараз, коли він видихався, втративши стільки крові, і вже не здатний був кинутися. Мігель кілька разів хапав його за ріг, намагаючись зсунути його з місця, а потім поцілував бика в морду. Тепер уже Мігель проробив з биком усе, що міг, хіба що не запропонував руку й серце, і йому залишалося тільки убити його. Мігель загубив бика, надто добре попрацювавши бандерильями. Але тоді цього не було видно.

Бик нічим не допомагав Мігелю вгородити шпагу. Щоб не поступитися першістю Антоніо, він мусив тепер кинутися на бика, з одного удару всадити всю шпагу точно в потрібне місце, і приплеснути ефес долонею. Він не міг цього зробити. Він намагався п'ять разів, але шпага не входила в карк. Вона не натикалася на кістку, а просто не входила. Глядачі вражено мовчали. Вони бачили, що з Мігелем щось негаразд, але не розуміли, що і як могло статися. Вони не знали тих обставин, які привели до такого наслідку.

Я подумав, що це Антоніо своєю блискучою роботою вразив Мігеля і мені було шкода його. Потім я згадав, що, виступаючи в Туделі, він теж насилу убив бика, і хтось із глядачів запустив у нього пляшкою, і, можливо, це живе в його підсвідомості, і не дає йому завдати удару — як буває зі стрільцем, коли в нього одного разу здригнеться рука. Але так чи так — він уже не міг убити його як слід, і після п'ятої спроби, змусивши закривавленого понурого бика майже ткнутися мордою в розпластану на піску мулету, він прикінчив його ударом дескабельо в шию.

Не знаю, чи добре спав Луїс Мігель останні ночі перед першим вирішальним боєм у Валенсії. Казали, що він пізно лягав, але так завжди кажуть, після того як щось станеться. Одне я знаю: він хвилювався перед боєм, а ми ні. Я не приставав до Мігеля, не задавав йому ніяких запитань, бо тепер я вже остаточно належав до табору Антоніо. Ми все ще були друзями, але після того як я уважно придивився до його роботи з биками різних порід і навичок, у мене не залишилося сумнівів, що Луїс Мігель — великий матадор, але Антоніо — найбільший. Я був переконаний, що, якби Антоніо не надто хизувався, вони обидва могли б заробити купу грошей, — для цього потрібно було лише, щоб вони знизили свої вимоги і щоб їм платили порівну. Якщо ж Антоніо не будуть платити стільки ж, він до тих пір загострюватиме боротьбу, поки Луїс Мігель, спробувавши зрівнятися з Антоніо чи навіть перевершити його, не загине на арені чи дістане таку тяжку рану, що вже виступати не зможе. Я знав, який" нещадний Антоніо, знав його несамовиту, непримиренну гордість, що не мала нічого спільного з зарозумілістю. За цією гордістю крилося багато чого, і був у ній темний бік.

Сатанинської гордості в Луїса Мігеля було не менше, якщо не більше, ніж в Антоніо, і він нітрохи не сумнівався в своїй вищості, на що були певні підстави. Він так довго твердив, що він кращий з усіх, що сам у це повірив. То була не просто думка про свою роботу, то була сліпа віра. Тепер Антоніо сильно похитнув його віру в себе, і зробив він це, вернувшись на арену після тяжкої рани, і, крім одного разу, так бувало завжди, коли вони разом виступали. Але досі завжди брав участь і третій матадор, і Луїса Мігеля втішала думка, що це ускладнює порівняння його роботи з роботою Антоніо. Луїсу Мігелю нічого не варто було затьмарити будь-якого третього матадора. А тепер, у Валенсії, йому випадало рівнятися з Антоніо сам на сам. Це не жарт для будь-кого з матадорів, хто бачив Антоніо в цьому сезоні, а тим паче, якщо тобі платять більше, ніж йому. Антоніо мчав, ніби ріка у повінь, так було цілий рік і весь минулий. Напередодні бою в Валенсії ми зробили ризикований дослід — як ліпше провести день, — і ризик себе виправдав.

Ми провели цей чудовий розкішний день на пляжі, вилазячи з води лише на те, щоб поїсти і пограти у футбол. Після полудня ми вирішили не йти на кориду, а розкласти багаття і врочисто спалити наші квитки. Але боялися, як би не накликати лиха, і ще пограли у футбол, а потім до смерку купалися, запливаючи дуже далеко, і, повертаючись назад, боролися з сильною хвилею, що відносила нас убік. Усі ми смертельно втомилися і рано завалилися спати, як дуже здорові втомлені дикуни.

Антоніо спав чудово і прокинувся свіжий, у прекрасному гуморі. Я тільки що вернувся з жеребкування. Бики були з ферми Ігнаса Санчеса і Бальтасара Ібаньї — красиві, з добрими рогами. Луїсу Мігелю і Антоніо дісталися рівноцінні бики. Вночі знявся вітер, небо покрилося хмарами. Вітер був сильний, поривчастий, і здавалося, зараз не кінець липня, а глибока осінь.

— Кістки ламає? — запитав я Антоніо.

— Нітрохи.

— Ноги не болять? Бо в мене права ступня розпухла, від того, що я ганяв м'яча босий.

— І ноги не болять. Почуваю себе чудово. Як погода?

— Вітряно, — сказав я. — Навіть дуже.

— Може, уляжеться, — сказав він.

Вітер не улігся до початку кориди, і коли перший бик Луїса Мігеля вийшов на арену, по небу пливли чорні хмари, сонця не було і сила вітру досягала десяти балів. Перед боєм я заходив до Луїса Мігеля побажати йому удачі. Він дружньо посміхнувся мені своєю чарівною усмішкою, як це робив звичайно у таких випадках. Але і він, і Антоніо дивилися суворо і зосереджено, коли на чолі своїх квадриль перетинали арену і, вклонившись президенту, підійшли до бар'єра.

Коли Мігель закінчив роботу з третім биком, йому залишалося тільки вдало вбити, щоб завоювати вухо. Але рука не слухалася його. Механізм розладнався, і він тільки з четвертої спроби завдав смертельного удару. Уже темніло, і вітер віяв з колишньою силою. На арену виїхала поливальна машина, і, поки струмки води прибивали метений вітром пісок, в кальєхоні панувала цілковита мовчанка.

Ми всі потерпали за обох матадорів, знаючи, яке це випробування — працювати на вітрі.

— Не пощастило їм з погодою, — сказав мені Домінго, брат Луїса Мігеля.

— І вітер усе дужчає.

— Доведеться світло запалити, — сказав Пепе, другий брат Луїса. — Після цього бика стане зовсім темно.

Мігелільо змочував бойовий плащ Антоніо, щоб він