Читати книгу - "Сто років самотності (збірка)"

Час трохи остудив легковажні наміри хлопця, але зате посилив гіркоту невдачі. Він шукав порятунку в роботі. Примирився з тим, що йому судилося на все життя зостатися чоловіком без жінки, аби приховати ганьбу своєї нездатності. Тим часом Мелькіадес зафіксував на своїх пластинках усе, що було варто зафіксувати в Макондо, й віддав свою лабораторію даґеротипії для божевільних ідей Хосе Аркадіо Буендіа, який вирішив використати її, щоб здобути науковий доказ існування Бога. Він був певен, що за допомогою складного процесу нашарування знімків, зроблених у кількох місцях будинку, він рано чи пізно дістане дагеротипне зображення Бога, якщо той справді існує, або ж раз і назавжди покладе край усім припущенням про його існування. А Мелькіадес заглибився у вивчення Нострадамуса. Сидів допізна, задихаючись у своєму вилинялому оксамитовому жилеті, й своєю сухенькою, мов пташина лапка, рукою, прикрашеною перснями, що втратили колишній блиск, виводив на папері якісь карлючки. Якось увечері йому здалося, що він натрапив на пророцтво щодо майбутнього Макондо. Воно перетвориться на чудове місто з великими будинками з прозорого скла, і в цьому місті не лишиться й сліду від роду Буендіа. «Дурниці! — обурено вигукнув Хосе Аркадіо Буендіа. — Не зі скла, а з льоду, як я бачив уві сні, і в ньому завжди буде хтось із Буендіа повік-віки». Урсула відчайдушно силкувалася внести бодай трохи здорового глузду в цю оселю диваків. Вона вибудувала велику гііч і, на додаток до виробництва льодяникових звіряток, почала вночі випікати цілі кошики хліба та безліч розмаїтих пудингів, тістечок, бісквітів — усе це за кілька годин розкуповувалось на дорогах, що вели в долину. Хоча Урсула вже досягла віку, коли людина дістає право відпочити, вона з літами робилася діяльнішою. Була так захоплена своїм успішним підприємством, що якось увечері, неуважно глянувши в вікно, поки індіанка засипала цукор у казан, здивувалася, побачивши на подвір'ї двох незнайомих дівчат, молодих і вродливих, що вишивали на п'яльцях у м'якому світлі присмерку. То були Ребека й Амаранта. Вони щойно зняли жалобу, яку три роки носили за бабусею, і барвисті сукні зовсім змінили їх. Ребека несподівано була гарніша за Амаранту. Великі спокійні очі, прозора шкіра й чарівні руки: здавалось, вони завжди вишивають по канві на п'яльцях невидимими нитками. Амаранті, молодшій, трохи бракувало ґраціозцорті, але вона успадкувала від покійної бабусі вроджене благородство і почуття власної гідності. Поряд з ними Аркадіо, дарма що в ньому вже відчувалася фізична могуть батька, здавався дитиною. Він вивчав ювелірну справу під керівництвом Ауреліано, який, датого ж, навчив його читати й писати. І Урсула враз усвідомила, що в її оселі повно дорослих людей, що її діти незабаром поодружуються, понароджують дітей, і родині доведеться розділитися, бо всі в будинку просто не помістяться. Отоді вона видобула гроші, наскладані за довгі роки важкої праці, домовилася зі своїми клієнтами й заходилася розширяти оселю. Загадала прибудувати велику вітальню, щоб приймати гостей, та ще одну, зручну й прохолодну — для родини, їдальню зі столом на двадцять осіб, дев'ять спалень з вікнами, що виходили на подвір'я, довгу ґалерею, добре захищену від сліпучого полуденного сонця великим розарієм, — вона мала широкі перила для вазонів з папороттю та бегоніями. Урсула вирішила також розширити кухню, щоб умістилося дві печі, зламати комірчину, де Пілар Тернера провістила Хосе Аркадіо його майбутнє, і побудувати нову, вдвічі більшу, щоб у господі завжди був достатній запас харчів. На подвір'ї, у затінку велетенського каштана, Урсула наказала вибудувати дві купальні: одну для жінок, а другу для чоловіків, а за будинком — простору стайню, курник, огороджений дротяною сіткою, хлів для доїння худоби і відкриту на всі чотири боки клітку, щоб залітні птахи могли влаштуватися там, як їм сподобається. У супроводі кількох десятків мулярів і теслярів, вкрай схвильована, ніби заразившись від свого чоловіка гарячкою уяви, Урсула вирішувала, як має падати світло, звідки має надходити тепло, і краяла простір, анітрохи не рахуючись із його межами. Скромна оселя, споруджена при заснуванні Макондо, наповнилась інструментами, будівельними матеріалами й робітниками, котрі, обливаючись потом, раз у раз просили не плутатися у них під ногами, не замислюючись над тим, що плуталися під ногами вони самі. І всюди вони наштовхувалися на мішок з кістками, який своїм глухим постуком доводив їх до нестями. Ніхто не годен був уторопати, як це з-посеред такого безладу, випарів негашеного вапна і киплячої смоли, ніби з надр землі, виріс будинок, і то не тільки найбільший з усіх, які будь-коли споруджувано в Макондо, а й найгостинніший та найпрохолодніший у долині. І найважче було збагнути це самому Хосе Аркадіо Буендіа, який навіть у пору найбільшого розпалу будівельного катаклізму намагався заскочити десь зненацька своєю камерою Божественне Провидіння. Новий будинок був уже майже готовий, коли Урсула витягла свого чоловіка з царства химер і довела до його відома, що прийшов наказ фарбувати фасад у блакитний колір, а не в білий, як вони були постановили. І показала папірець — офіційне розпорядження. Не зрозумівши спочатку, про що це мовить його дружина, Хосе Аркадіо Буендіа насамперед вивчив підпис.

Що це за тип? — спитав він.

Корехідор, — відповіла вбита горем Урсула. — Кажуть, що це такий начальник і його прислав сюди уряд.

Корехідор, дон Аполінар Москоте, прибув до Макондо без зайвого шуму. Спинився в готелі Хакоба, заснованому одним із перших арабів, які приїжджали обмінювати дрібнички на папуг, і назавтра винайняв кімнатку з дверима просто на вулицю, через два квартали від будинку Буендіа. Поставив усередині стіл і стілець, куплені в Хакоба, прибив на стіну привезений із собою герб республіки і вивів на дверях: «Корехідор». Першим його розпорядженням був наказ пофарбувати всі будинки у блакитний колір з нагоди річниці національної незалежності.

Хосе Аркадіо Буендіа, зайшовши з копією наказу в руці до корехідора, застав його в гамаку, почепленому тут же в конторі: начальник відсипався після обіду.

Ви писали цей папірець? — спитав Хосе Аркадіо Буендіа.

Дон Аполінар Москоте, вже літній чоловік сангвінічної комплекції, досить боязкий на вигляд, відповів ствердно.

Яким же це правом? — спитав далі Хосе Аркадіо Буендіа.

Дон Аполінар Москоте, попорпавшись у