Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коли настане день 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли настане день"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли настане день" автора Рута Богдан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 30
Перейти на сторінку:
припустила Соломія.

— Я на це не дуже сподіваюсь, — відповів Гордій.

— То що, розвідка боєм? — запропонував Олекса.

— Не найкраща ідея, — заперечив мольфар. — З ним краще хитрощами обійтися.

— Ти так добре його знаєш? — в голосі Соломії прозвучала легка образа.

— Трохи.

— То що ти пропонуєш? — запитала дівчина.

— Чули про змія, що охороняє Зміїне озеро?

— А що, воно в усіх реальностях є?

— Сподіваюсь, що в цій є.

— І як до нього дістатися?

— Ну, завжди можна знайти тих, хто допоможе.

— А якщо вони виявляться ворогами? — запитала Соломія.

— Доведеться ризикувати, — відповів мольфар. — Іншого виходу немає.

— А твоя палиця що, не допоможе? — поцікавилася Соломія.

— Цього разу ні.

— Чого це?

— Батарейка ослабла, передавач не підживлює, - посміхнувся Гордій.

— Та ну тебе! — надула губки Соломія.

— Щоб віднайти правильний шлях, потрібно знати, кого шукаєш, знати, як він виглядає, щоб не помилитися. Тоді камінь приведе до кінцевої мети. А змія я ніколи раніше не бачив, не довелося, нажаль.

— То що будемо робити?

— Спробуємо запитати у лісовика. Але не тут. Заблизько до замку. Треба відійти подалі про всяк випадок.

Вони знову заглибились у хащі. Приблизно через півгодини друзі вийшли на невелику галявину, на краю якої ріс велетенський дуб.

— Думаю, це якраз те, що треба, — сказав Гордій. — Ну що ж, ризикнемо.

Він обернувся обличчям до дуба.

— Вітаю тебе, володаре лісу! — промовив мольфар гучно, і луна від його слів відкотилася кудись у небо. — Просимо тебе, покажися!

Зненацька налетів сильний вітер. Соломія відчула, що її тягне кудись убік, до дерев. Вона вчепилася в Олексу. Мольфар не зводив очей із велетенського дерева. Раптом вітер вщух. Біля дуба стояв маленький дідок, точно такий, якого Соломія бачила тоді, коли вони ходили питати дорогу до дівчини з озера. Але зараз то був, мабуть, інший, бо ж реальність чужа. І дідок чужий. Хто його знає, що в нього в голові. Треба бути насторожі.

— Що вам потрібно? — запитав він гучним низьким голосом.

— Просимо, допоможи знайти дорогу до Зміїного озера, — відповів Гордій.

Дідок зиркнув на мольфара.

— Навіщо воно вам?

— Хочемо в нього дещо попросити, — сказав Гордій.

— Навіщо вам вода? Куди ви хочете потрапити?

Ти диви, який цей дідок противний. Ну точно не друг. Соломія підозріло втупилася в лісовика, намагаючись розгледіти його очі за низькими густими бровами.

— Один мій знайомий чаклун забрав дещо з моїх речей і не хоче повертати.

Лісовик зиркнув на Гордія з-під насуплених брів. Декілька хвилин він мовчки роздивлявся присутніх.

— Ну добре, — нарешті сказав він. — Ідіть цією стежкою. Вийдете, куди треба.

Соломія поглянула у той бік, куди показувала волохата рука лісовика. Прямо перед ними простяглася ледь помітна стежка. Дивно, раніше її там не було. Ну що ж, доведеться спробувати цей шлях. А раптом пощастить? Соломія підняла очі, але лісовик вже зник. Гордій навіть подякувати не встиг.

— Ну що, готові? — запитав він.

— Угу, — пробурчала дівчина.

Вони рушили стежкою у хащі. Вона була ледь протоптаною, зарослою травою, видно, що нею давно ніхто не ходив. Стежка звивалася, повертаючи то вправо, то вліво, завертаючи за дерева та кущі. Друзі все йшли і йшли, а озеро не з’являлося. Почало світати.

— Слухайте, так можна три дні блукати, — сказала Соломія. — А там і прохід закриється.

— А що ти пропонуєш? — запитав Олекса.

— Не знаю.

— Ну то не мороч голову. Наче в нас є інші варіанти.

— Ми вже добу не спали. Я втомилася і ледве рухаюсь.

Гордій зупинився.

— Всі втомилися. Давайте думати, що робити.

Соломія сіла на траву. Інші примостилися поряд.

— Чогось мені здається, що той лісовик нам ніякого озера не покаже, — сказала дівчина. — Він мені геть не сподобався. І очі увесь час ховав.

— То що далі? — запитав Олекса.

— Не знаю, що.

Соломія з надією поглянула на Гордія. Він завжди знав, що робити. Жодного разу, коли б вона не прийшла до нього зі своїми запитаннями, він не сказав, що не знає відповіді. І зараз має знати. Це ж Гордій, всесильний мольфар, який може і знає все на світі. Соломія подивилася на дядька таким самим поглядом, яким завжди дивилася на нього ще малою дівчинкою, коли бігла до нього зі своїми дитячими проблемами. І він завжди допомагав. Потім Соломія виросла, і це були вже інші проблеми, дівочі та жіночі, але відповідь завжди була: «Так». І ось тепер вона шукала в його очах того самого виразу впевненості та знання. Але його там чомусь не було. Натомість дівчина побачила втому та якусь легку тінь, що стривожила її, просочившись у мозок та розлізшись там по всіх закавулках. Соломія раптом відчула, як страх охоплює її, стискаючи у своїх холодних обіймах. Вона злякано видивлялася щось у очах мольфара, але не знаходила того, що шукала.

— Мабуть, нам треба трохи перепочити, — сказав Гордій.

Соломія застигла. Страх розповзався по ній усе далі, і пальці стали холоднішати. Вона мовчки дивилася на мольфара.

— Будемо спати по черзі, - сказав він. — Ви перші. Я повартую.

— Я повартую, — сказав Олекса. — Ви спіть.

— Я сказав, що я повартую, — сердито повторив мольфар. — Лягайте!

Соломія здригнулася. Металеві нотки у голосі Гордія налякали її ще більше. Вона чула цей метал колись давно, і то був не дуже приємний спогад. Тоді їй було п’ятнадцять. Вона закохалася. Але хлопець не звертав на неї ніякої уваги. І це її бісило. Вона звикла, що парубки бігають

1 ... 20 21 22 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли настане день», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли настане день"