Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Діаболік 📚 - Українською

Читати книгу - "Діаболік"

197
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діаболік" автора С. Дж. Кінкейд. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 131
Перейти на сторінку:

— Я не потраплю туди! — викрикнула Донія. — Мати не збирається відправляти мене в Хризантеміум. Вона відсилає Немезіду. Ось чому вона тренувалася разом зі мною.

Я затамувала подих.

— Що? — перепитала Сутера.

Я зробила крок уперед, кинувши Донії застережливий погляд, але вона втратила розум від горя і не усвідомлювала, що збирається повідати Сутері.

— Вони такі, як і ви. Вони вважають її власністю. Вони хочуть, щоб вона видавала себе за мене і ризикувала своїм життям, ніби її життя нічого не варте.

— Це зрада, — видихнула Сутера.

Ці слова пролунали в моїй голові як поховальний дзвін, але той дзвін був не про мене. Сайдонія перетнула межу, розповівши все Сутері ну Імпірінс, тому тепер мені доведеться виправити її помилку.

— Донія.

Мій тихий, але водночас грізний голос нарешті пробився крізь завісу люті. Донія стояла, здригаючись від ридань, і витирала сльози з обличчя своє маленькою долонею.

— Доніє, ми ще поговоримо про це. Але спочатку, Сутеро, я маю вам усе пояснити. — Я підійшла до Церемонімейстера Етикету і вивела її з кімнати. Вона не чинила опору. — Розумієте, усе дуже складно...

Донія заклякла і не зрушила з місця, доки страшна здогадка про те, що я збираюся зробити, не осінила її.

— Немезідо, ні!

Я подивилася на неї. Я не хотіла робити цього в неї на очах, але якщо вона наполягає, тоді нехай дивиться.

Спантеличена Сутера поглянула на мене, і на її вустах застигло простодушне запитання. Вона так і не озвучила його.

Я скрутила їй шию.

7

КРИК САЙДОНІЇ пролунав у тиші, тільки-но я випустила тіло Сутери з рук і воно осіло на землю. Донія кинулася вперед, щоб підхопити труп Церемоніймейстера Етикету й почала трясти стареньку.

— Сутеро, Сутеро!

— А чого ти очікувала? — тихо запитала я.

Сайдонія поглянула на мене, і я побачила в її очах страх — той страх, що плескався в глибині її очей у перший день нашої зустрічі, ще до того, як мене зробили цивілізованою істотою. Здавалося, ніби вона до останнього моменту не розуміла, — не усвідомлювала повною мірою — що я таке.

— Навіщо? — застогнала Донія. — Вона допомогла нам.

— Тому, що ти розповіла їй те, про що вона не повинна була знати. Якби вона доповіла про нас, я б не змогла тебе захистити.

Я зробила крок уперед, і Донія, яка все ще сиділа на підлозі, відсахнулася назад, з розпачем і жахом дивлячись на мене знизу вгору.

Саме це мені й було потрібно зараз. Не її обожнювання, не її любов. Мені необхідно було, щоб вона мене зрозуміла. Щоб вона нарешті побачила мене очима своєї матері та вікарія й усвідомила, ким я є насправді. Мені перехопило дихання від самої думки про те, що я побачу огиду на обличчі Донії, коли завіса нарешті спаде з її очей, але я мусила це зробити заради неї.

— Хіба ти не розумієш, Доніє? — запитала я. — Я не твій друг. Друзі — рівноправні. А ми — не рівня. І я не схожа на тих тигрів за огорожею: мене створили не для того, щоб я лащилася до тебе, беззахисно підставляючи свій животик для твоїх пестощів. Я тут не для того, щоб грати роль твоєї товаришки чи співбесідниці. Я — вбивця, і я тут для того, щоб вбивати заради тебе або, якщо знадобиться, померти за тебе. Я — твоє знаряддя, твоя зброя і твоя власність.

— Ні, неправда, — її губи тремтіли. — Ти значиш набагато більше.

— Для тебе — можливо. Але не для мене. Я не відчуваю того, що ти очікуєш від мене, — я опустилася на коліна, щоб зазирнути їй у вічі й донести до неї гірку правду. — Ти знаєш, хто я. Тобі відомо, що я вбила одну із твоїх Служниць. Думаєш, я зробила це з милосердя? Я б вчинила так само, навіть якби вона пашіла здоров’ям.

Вона похитала головою, але не змогла відвести очей. Всередині неї тривала внутрішня боротьба: вона не хотіла вірити моїм словам, але була не в змозі спростувати їх.

— Пам’ятаєш той раз, коли ти привела мене в геліосферу, — мовила я, пригадуючи службу, під час якої вікарій розповідав про Геліос і божественну волю. — Тебе цікавили таємниці Всесвіту. Ти продовжуєш шукати відповіді на питання про те, хто створив тебе, яка мета твого існування, у чому твоє призначення... А в мене не виникає подібних запитань, тому що я знаю відповіді на них. Я не дитя вашого Живого Космосу, і в мені немає божественної іскри. Відпусти мене і дозволь робити те, для чого я була створена. Годі заперечувати саму суть мого існування.

Донія підвелася на ноги і подивилася на мене так, ніби вперше побачила. Вона видавалася старшою, ніж зазвичай, старшою за свої вісімнадцять років: здавалося, ніби щойно я відібрала в неї щось набагато цінніше за просту матеріальну власність.

1 ... 20 21 22 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діаболік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діаболік"