Читати книгу - "Вдова узурпатора"

У кімнаті зависла моторошна тиша. Один за іншим починали сіпатися трупи вбитих Плейте людей, вони підводилися, беззвучно відкривали роти, робили якісь знаки. Здавалося, що в кімнаті ведеться жвава бесіда. Тільки двоє залишалися нерухомими — священик і старий Машрі: мабуть, над ними влади Сплячий не мав.

Щосили стримуючи крик, я вчепилася в плече брата, відчуваючи під пальцями сотні голок.

— Іди геть! — раптом відчайдушно викрикнув Клюс. — Забирайся!

І тут сталося диво. Мерці знову стали мерцями, а Сплячий слухняно попрямував до дверей і зник за ними.

Неймовірно довгий день нарешті скінчився. У лісі запанувала така темрява, що за два кроки не видно було людини. Плейте пропонував переночувати в хатині (наш охоронець зробився досить запобігливим), але мені не подобалось сусідство мерців. Кузов «носорога» мав брезентове покриття, Афарас погодився періодично підмінювати Плейте за кермом — я не бачила підстав відкладати від’їзд.

— Я не ризикував би в темряві штурмувати Гніздо, — попередив Плейте. — Там немає дороги й дуже просто заблукати. До чого вам зайві неприємності?

— Під’їдемо наскільки можливо, потім зупинимося.

Через півгодини я пошкодувала, що ми не залишилися в хатині. Ліс ставав усе похмурішим. Криві стовбури дерев, вихоплені з темряви світлом фар, здавалося, корчилися в якомусь безглуздому танці. Звідкись з’явилася зграя кажанів, вони залітали під брезент і норовили вчепится у волосся. Клюс уже пару разів скрикував, коли м’які крила шльопали його по обличчю. Афарас посадив його на коліна, і прикрив голову Клюса власним ліктем.

Вантажівку немилосердно підкидало на купинах, до того ж почався дощ і колеса заковзали по мокрій глині, від чого машину почало «водити», як підпилого п’яничку. Крізь заднє віконце кабіни до нас у кузов проникало слабке світло (Плейте акумуляторів не жалів і підсвітку не гасив), я переловила мишей, які забилися по кутах, і повикидала під дощ. От би так просто вирішувалися інші проблеми!

Зверху почало капати: мабуть, десь продірявився брезент. Я пересіла ближче до заднього борта, але якийсь нічний птах почав реготати так істерично, що я захотіла підсунутися до Афараса. Він подивився на мене з-під лоба й витягнув губи трубочкою — точнісінько, як Клюс, коли він чимось сильно стурбований.

— Вам так необхідний цей Диск? — запитав він майже пошепки.

Необхідний? Ще б пак! Заради цієї срібної іграшки я згодна злазити в Гніздо Пітьми… Хоча краще б його не було. Ні Гнізда, ні Диска. Але як пояснити це людині, яка не має ані найменшої уяви про закони Богині Місяця? Я просто кивнула й усе.

— А що він базікав щодо смерті від слуг Пітьми?..

Клюс, який, здавалося, дрімав, негайно виставив голову з-під руки Афараса:

— Я ж сказав тобі, що не вмру, ти що, мені не віриш?

— Вірю, приятелю, вірю, — поспішно відповів Афарас.

Машину відчутно труснуло (у всіх нас одночасно клацнули зуби), після чого вона з’їхала на узбіччя й зупинилася. Гримнули дверцята. Афарас підійшов до борта, щоб гукнути Плейте, і раптом відсахнувся назад.

— Що?! — боюся, мій голос затремтів.

— Ні-чо-го, — вимовив він роздільно. — Здалося.

— Йому здалося, що он там стоїть Сплячий, — Клюс вивернувся з рук янвайця, підскочив до борта й крикнув у темряву: — Я ж сказав тобі!..

Ми рвонулися до Клюса одночасно й ледь не зіштовхнулися лобами. Противний хлопчисько присів, моя права рука схопила повітря, а ліва потрапила в долоню Афараса.

— А ще принцеса, — пробурчав Клюс знизу.

Мене обдало жаром, я висмикнула руку й схопила брата за комір куртки. Тверда тканина здалася мені оксамитовою, але я відразу забула про це, бо за бортом машини виразно промайнула біла сорочка й зникла за стовбуром дерева.

— Відійдіть…

— Що?

— Відійдіть углиб! — Афарас майже кричав. — Стоп! Дайте мені ваш пістолет, Есто.

Я слухняно простягнула йому пістолет, але не рушила з місця. Клюс випрямився.

— Я з тобою, приятелю!

— Що у вас тут за базар? — пролунав незадоволений голос Плейте. — На весь ліс репетуєте.

Плейте перемахнув через борт і ледь не напоровся на дуло пістолета.

— Ти знову за своє?! — гаркнув він на Афараса. — Забери пушку! Краще мені йди допоможи. Здається, підшипник полетів.

Ми із Клюсом залишилися одні. Віконце кабіни, як і раніше, кидало слабкі відсвіти в кузов, і від цього морок зовні здавався ще лиховіснішим. Клюс присів на лаву, зіщулився й солодко позіхнув.

— Давай спати, однак сьогодні вже не поїдемо!

Мені було страшно весь час вдивлятися в темряву, тому я обняла братика, зарилася лицем у його куртку й закрила очі.

Ми простояли до ранку, але й ранком «носоріг» не зміг їхати. Решту шляху треба було подолати пішки. У мене були такі поганющі передчуття, що я відкликала Афараса вбік під несхвальним поглядом Плейте й почала втовкмачувати янвайцю, де розташований дядечків будинок в Аркадаї.

— Він з радістю прийме Клюса й відшкодує вам усі витрати.

Ну,