Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде… 📚 - Українською

Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…" автора Володимир Олександрович Яворівський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 86
Перейти на сторінку:
– хай ще освячується!

Ото незабаром приходжу, і за Мною заплата моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.

Я альфа й омега. Перший і останній, початок і кінець.

Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя і ввійти брамами в місто!

А поза ним будуть пси і чарівники, і розпусники, і душогуби, й ідоляни, і кожен, хто любить і чинить неправду».

Так відповідає тобі Іван Богослов. Після тебе будуть гірші часи. Набагато гірші. А вже потім, через одного, будуть кращі, повержений рабе Божий Павле. І в цьому твій великий гріх. Не поглиблюй його.


Павло вкинув у камін оберемок передвиборних кольорових листівок на глянсованому папері, і вогонь підскочив бузковим полум’ям, від якого обличчя Президента взялося темною синявою, але все одно залишалося красивим, хоча і гіршим, як на портретах, що вже останню ніч висіли в кабінетах чиновників по всій державі. Завтра знімуть, подумав він.

Всіма видами і розмірами його зображень у рамцях завалені комори державної дачі. Їх часто брали водії, прислуга, охоронці. Заради дорогих рамок, а паперове зображення таємно спалювали. Він любив свої портрети (особливо у школах та сільрадах, не знав, чому саме тут любив їх, мабуть, тому, що думав: це щиро) і кольорові, і чорно-білі, якби довідався про такий злочин – покарав би за наругу над національними символами. Не траплялося.

Нарешті зателефонувала Ксеня. Голос у неї був бадьоренький, ніби й не сталося катастрофи, що знову поведе націю на манівці.

– Отже, Павле! Не розпускай нюні. Настав час одсікати їй хвоста! Негайно! Я довідалася через людей у її оточенні: вона володіє інформацією про колекцію українських раритетів. Розтрубить на увесь світ. Я знаю: її мета – перекреслити твої заслуги. Нахабно викинути тебе з української історії… У неї в руках є розпорядження Людмили про вилучення колекції з музейних фондів. Треба знищити оригінал розпорядження! Я б дала Людмилі вказівку, але вона не відповідає на дзвінки. Знайди її. Ти ж іще Президент, а вона – керівник твоєї канцелярії.

– Хіба це головне сьогодні, Ксеню? Україна гине, а ти про якусь колекцію, якою займалася Людмила, без мене. Україна, Ксеню, переходить у власність Кобрі… От де трагедія. І не говори зайве по телефону. Нас уже можуть прослуховувати. Як колись прослуховували Другого.


«Антось за роки нашої любові пробудив таку пристрасть у мені, що жити, не відчуваючи його біля себе, в собі, не могла. Після його арешту світ перевернувся і тікав, тікав, тікав від мене. По стежці до ставка… За ставок… У синюще небо над моєю головою і над моїми Городищами, а може, і над моєю Україною…

Життя закінчувалося. Ні, я існую й існуватиму ще довго, бо маю міцне здоров’я і сильну мамину генетику. Але перебуватиму вже в іншому світі. Без кольорів, без паморочливих пристрастей, без тремтіння душі і солодкої знемоги тіла… Городища мені цього не дадуть. Бо – не має саме. Принаймні зараз. А пізніше воно мені вже не потрібне…

Тричі їздила до в’язниці в сусідньому Піщанському районі. Раз таки підкупила начальника тюрми, щоб дозволив нам побачення в окремій кімнатині убогого в’язничного готелю.

Ми таки встигли, хоч і похапцем, хоч і знали, що за нами стежить холодне око відеокамери. Антось божеволів від щастя, обціловував мої порепані від сільської роботи руки, злизував піт на спині, а тоді нестримно ридав, повторюючи: «Матка Боска! Матка Боска! Єзус свєнтий! Чого ти покинув мене, Господи?!»

Добираючись до Городищ, на задньому сидінні порожнього автобуса, я дала волю сльозам.

І сказала собі: поїду! Поїду рятувати Антося. У мене є мій Президент! Скажу все, як є. Павло може одним змахом пера помилувати Антося. Павлові легше відпустити на волю Антося, як мені провести репетицію жіночого хору в клубі. Поїду! Я ж Павла ніколи нічим не турбувала і нічого в нього не просила.

Ні, одного разу… Але не з моєї вини. Я переконала малу Ясю, що її батько загинув на війні в Афганістані і там похований. А хтось нашепотів їй, другокласниці… про живого батька, котрий саме приїхав з вагітною на останніх місяцях дружиною, генеральською дочкою Ксенею до родини у Городища… Мале перестріло Павла біля ставка і попросило купити їй шкільного ранця та кеди. Він дав їй сто новеньких гривень із Тарасом Шевченком, але попередив: «Допомагаю, як сусідці. Городищенські теревені викинь з голови…»

Я винна. Зозла висварила Ясю, навіть хотіла перекинути купюру через паркан. Але охолола, мій «капітал» із конкурсу краси згорів. На городищенську «Ощадкасу» почепили велику колодку. Я три місяці не отримую платні, мама – пенсії… Мусила взяти… Не на ранець і кеди на рапатій підошві (саме такими Яся марила, і щоб на ранці світилася люмінесцентна смужка), а заплатити за світло, купити книжки для другого класу, хоч пару колготок, хліб, сіль, сірники… Мусила взяти.

Але я особисто ніколи нічого не просила в нього. А тепер попрошу. Повернути мені Антося. Завтра їду!»


Людмила розбудила запухлого, п’яного, як чіп у винній бочці, Артема – керуючого управлінням господарськими справами. Він заснув у відпочивальні свого розкішного кабінету з вмурованими сейфами, що мають кодові замки. Ніхто достеменно не знає, що він там переховує. Відповідав: «Повітря свободи з часів Майдану».

Люд-Кар

1 ... 20 21 22 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"