Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 220 маршрутів 📚 - Українською

Читати книгу - "220 маршрутів"

212
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "220 маршрутів" автора Малгожата Гутовська-Адамчик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:
вже собі місця не знаходжу! — одразу накинулася на нього мати. А побачивши, як Малий мовчки дістає з-за спини букет від Меланії, розкричалася ще більше: «Звідки в тебе ці квіти?!»

Він не відповів, тільки втупив погляд у підлогу й прошепотів:

— Здається, я зробив щось жахливе.

Хоч Йоля встигла вже трохи заспокоїтись, побачивши, що син не поранений, тут вона знову відчула, як усередині все зіщулилося. Про це вона не подумала. Він не був жертвою, він був винуватцем! Не чекаючи на пояснення, її уява встигла миттєво намалювати тисячі найабсурдніших сцен злочину. Та врешті Йоланта Вербицька дала слово здоровому глузду.

— То що насправді сталося? Розповідай від початку!

Слухаючи історію Міколая, вони дихала чимраз спокійніше. Коли він закінчив, мати на якийсь час замислилась.

— Із твого боку це був не найрозумніший учинок, — сказала вона. — Але думаю, що нічого страшного не відбулося. Муситимеш завтра просто вибачитися перед директоркою та вчителькою, яку ти розсердив, і попросити дати тобі шанс виправитись.

Малому здавалося, що він спить. Він наморщив лоба, бо зрозуміти це було важко. Як так? Усе минеться отак просто? Жодних лекцій? Ніхто нічого не товкмачитиме? Не влаштовуватиме скандал? Сором зізнатися, але він був трохи розчарований. Трохи галасу й претензій у виконанні старих завжди розряджали напругу. Подумки він уже попрощався з кишеньковими на найближчі п’ятсот років. Також приготувався виходити по булки вранці, аби не дуже довго. Він же розуміє, що нашкодив. Покарання в цій ситуації було цілком природним і відповідало обставинам. Що це сталося з матір’ю? Невже вона прочитала якусь книжку про виховання? Вирішила застосувати сучасні методи? Вона повелася зовсім непередбачувано! Якби трохи покричала, справа була б набагато простіша. Якби вона його покарала, він міг би принаймні пригнічено думати, що ніхто його не розуміє й не сприймає. Він мав би привід пожаліти себе, поплакатись, що ніхто його не любить і не хоче стати на його місце. А вона одним вправним реченням скинула на нього всю відповідальність! Просто надзвичайно спритно з її боку! Раніше, коли його карали, він ображався на весь світ, підкреслено страждав і демонстрував ображену гідність. А тепер він має сам себе покарати? Ще й знайти рішення, яке всіх влаштує?! Це йому зовсім не всміхалося.

— То що мені робити? — Міколай спробував витягнути з матері щось конкретніше.

— Не знаю. Я б намагалася бути чесною.

Запала тиша. Ну, нічого собі! Вона сказала «чесною»? Яка чесність? Бути чесним з учителями? Ще чого! Основою шкільного життя споконвіку був обман. До того ж, узаємний. Усі це розуміють і беззастережно приймають. То чому б він мав стати першим, хто ламатиме засади?!

— Ти впораєшся? — м’яко додала мати й подивилася на нього, наче він і досі був дитиною.

— Мабуть, що так... — невпевнено відповів Малий, зітхнув і пішов до своєї кімнати. Кинувся на ліжко, схопив зі столу довгу дерев’яну шпажку та, завзято чухаючи руку під гіпсом, нарешті відчув полегшення під кінець цього жахливого дня.

Він мав про що думати аж до ранку.

* * *

Збоку видавалося, що Міхала оточують зграї прихильниць, та насправді йому було самотньо, як ніколи. До життя він завжди ставився легко й не надто серйозно, та інколи, хоч і досить рідко, ловив себе на роздумах. Найбільше його дивувало, що всі дівчата, з якими він знайомився по клубах чи на вечірках у численних знайомих, ставали нестерпно нудними протягом п’ятнадцяти хвилин спілкування. Невже рана після свіжої історії з Магдою була настільки глибока? Нове захоплення напевно б перекрило ці почуття, змусило б його забути про невдачу й вражену гордість. Та кожні наступні вихідні приносили розчарування, бо із жодною новою знайомою Міхал не прагнув зустрітися вдруге.

382 Окенце

Деяким щасливцям сон дарує відповідь на болючі питання. Міколаєві він не приніс нічого, окрім пригнічення. Ніч була довга й сповнена кошмарів. Хлопець постійно прокидався від думки, що вже час уставати, а потім поринав у короткий сторожкий сон, аби через кілька хвилин знову підскочити, обливаючись потом, і перелякано подивитися на годинник.

Що на нього чекало? Він не знав — оце й було найгірше. Шість років шкільного досвіду за плечима дозволяли робити різні припущення: йому знизять оцінку з поведінки, тимчасово позбавлять прав учня, викличуть батьків. Що б вони не вирішили в школі, одне здавалося безсумнівним: кілька місяців нотацій йому забезпечені! І він стане славнозвісною паршивою вівцею, яка послужить учителям за об’єкт для їхньої почесної виховної діяльності. Не надто обнадійлива перспектива. Досі його роль у класі та школі обмежувалася стоянням у кутку біля вікна. Він не був типом бунтівника. Та через неуважність його перетворили на шкільного злочинця й пригадуватимуть йому це за кожної нагоди! Вони ж бо знають тепер, що він за один. Вляпався по самісінькі вуха. За таких обставин, якщо його виженуть, це ще буде дуже гуманним покаранням. Він тоді б почав нове життя у старій школі, з Маріушем і всіма іншими, так ніби нічого й не сталося. Повернувся б до точки відліку. Але, хоч друзі, напевно, радо би прийняли його, Міколаєві навряд чи вдалося б довго приховувати свій негідний учинок. А окрім того, учителі в старій школі могли б вирішили, що він пішов до кращої гімназії й просто не потягнув. І так зле, і так недобре.


Усі ці невеселі думки роїлися в голові Малого, доки він робив вигляд, що снідає, а тимчасом уважно прислухався до свого організму. Прагнув помітити якісь, хоч найменші, ознаки недуги: подразнене горло, зубний біль, розлад шлунка — що завгодно. Як на зло, усе було гаразд. Ані температури, ані нудоти — хіба що від страху.

— Хтось тут зараз напудить у штанці! — старший брат із розумінням ляснув молодшого по спині. Міхал завжди був надзвичайно тактовний!

— Відчепись! — процідив Міколай крізь зуби й підвівся з-за столу. Грубий жарт Міхала подіяв мов копняк, який Малому, вочевидь,

1 ... 20 21 22 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 маршрутів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "220 маршрутів"