Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Корабель з райдужними вітрилами 📚 - Українською

Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корабель з райдужними вітрилами" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 57
Перейти на сторінку:
звичайного, а вітрильника. Як на Вадю, то він цієї Максимової мрії не розумів. Вітрильники свій вік віджили. І що б там не говорили, що вітер дармова енергія і таке інше, мертвого з гробу не вертають. Дирижаблі — набагато перспективніші і то їх чомусь робити не поспішають, а он скільки років сперечаються, доцільні вони чи не доцільні, рентабельні чи не рентабельні. А то корабель-вітрильник. Корабель на підводних крилах з атомним двигуном, атомний підводний човен! А суховантажні судна які є, нових конструкцій, а танкери місткістю в чверть мільйона тонн! Це — техніка! Тут капітаном бути —є про що помріяти. Але вітрильник… Ну, тут діло таке, що кому подобається. Очевидно, і вітрильники для чогось потрібні, коли їх не знімають з озброєння морської техніки, а навіть нові роблять. Хай собі будуть. Зрозуміло, що мрія Максимова здійснитися не може. Одне — на стадіон поїхати за допомогою полковника, а зовсім інше — стати моряком. Хто його, бідолаху, у морехідне училище прийме? Туди інвалідів не беруть. Мабуть, саме тому Кирило і придумав такий корабель. Капітаном на ньому — Максим, всі інші —команда. Правда, Максим хоче, щоб все по справедливості було. Кожного наступного рейсу — інший капітан. Це теж цікаво. Новий капітан не тільки вказує курс, але й вимагає, щоб корабель виходив у плавання за конкретним завданням. І в рейсі, як і годиться, слово капітана — закон. А Вадине слово в першому ж рейсі, коли він вважався умовним капітаном неіснуючого корабля, не стало законом. Такі суперечки викликало, що ого-го! І він відмовився бути капітаном, хоче бути постійним судновим механіком. Тут Максим почав йому доводити, що на судні практично кожен мусить бути готовим до того, щоб стати капітаном. Бо, мовляв, у плаванні все може статися. Статися може все, Вадя не заперечував, але для капітана його кандидатура не годиться. А механіком — скільки завгодно. Проте і як механіка вони його не дуже слухають. Почали глузувати, коли він сказав, що найдоцільніше на такому кораблі мати чорні вітрила.

— Та що це тобі — піратський корабель? — обурився Кирило.

Ніби Вадя без нього не знав, що на піратських кораблях були чорні вітрила. От саме для піратських вони й були нерентабельні. Бо їх було здалеку видно, що вони чорні, і, побачивши чорні вітрила, інші кораблі вже знали, з ким вони мають справу. Дуже навіть незручно. Але Вадим переконаний, що пірати теж не дурними були. Не для того вони тії вітрила робили чорними, щоб когось там настрахати. Вадя певен, що вітрила просмолювались для того, щоб вони у вологому тропічному кліматі могли довше служити. А піратам нема коли ставати на профілактику, їм по морях гасати треба. То вони когось наздоганяють, то від королівського чи ще там якогось флоту тікають, вітрила весь час в роботі.

Кирилів корабель працює на сонячних батареях. На кінці кожної щогли, на самому вершечку, вмонтовано спеціальний пристрій, який ловить різне проміння. Ну, це елементарно. Кожна дитина знає, що з сонця і з космосу сиплеться на землю чортзна-що. Там того різного проміння стільки, що його вчені досі не перелічили, не вивчили і не систематизували. І інфрачервоні промені, і ультрафіолетові, і рентгенівські, і жорсткі, і м'які. Цих кілька променів знають всі. Навіть Вадим Іванов знає, хоча вважає, що в конкретній роботі йому з ними справу не доведеться мати. Хоча… з іншого боку, різні лазери-мазери теж ще зовсім недавно наче фантастика сприймалися, а диви, до чого дійшло. Отож і ті промені, може, з часом знадобляться. Тільки не з Кириловою допомогою. Він ніякий не «технар» і у всіх цих конкретних, практичних питаннях дуже мілко плаває. От придумав сонячні батареї на кінці кожної щогли. Власне, не він їх придумав, їх вже вчені давно придумали і не гала-бала, як Кирило, а ті сонячні батареї дуже навіть з великою користю застосовуються на космічних кораблях. Якось космонавт Севастьянов про їх роботу по телевізору розповідав. Отже, Кирило ніякої Америки не відкрив. В техніці він навряд чи й конкретний молоток міг би вигадати. Це не його «амплуа», як сам він і любить казати. Єдине, що Кирило придумав, — встановити ті батареї на кінчиках щогл. Для чого? Куди простіше було б зовсім без щоглі Щогли такому кораблю абсолютно протипоказані! Це ж елементарно — вони збільшують опір. Отже — щогли геть. Труби непотрібні теж. Для чого труби? Для краси? Бо звикли, що як корабель, так і пароплав, а як пароплав, так і з трубами. По-перше, ніяких пароплавів ніхто давно вже не будує. Є дизель-електроходи. По-друге, дизель-електроходам такі масивні труби ні до чого. У них же, практично, вихлопна труба, а не труба для тяги. А їх роблять виключно для ес-те-ти-ки. Є навіть такий термін: «промислова естетика». В сучасних дизель-електроходах вихлопна труба справді річ необхідна, монтується поруч з тією «ес-те-ти-чною» трубою, а в самій «естетичній» трубі паливний бак. Що, для нього іншого місця не знайшлося, для того нещасного бака, при конструюванні? Безперечно, знайшлося б. Але конструкторам чомусь здається, що без труб корабель матиме незвичайний вигляд.

Справді, вигляд може здатися незвичним, але як раціонально, як вигідно, як економічно! Тому Вадимова конструктивна думка була така: геть щогли, геть вітрила, незалежно від того, чорні воїни чи райдужні, геть труби. Сонячні батареї, до того ж надзвичайно обтічної форми, монтуються на даху рубки. І хай собі ковтають сонячну енергію скільки завгодно. Як її «перетравити» і як вона, ця «перетравлена» енергія, примусить рухатись корабель — це елементарно. Це вам будь-яка дитина пояснить, яка задумувалась хоч раз, як працює пилосос чи підлогонатирач. Будь ласка: «По морям, по волнам, нынче здесь, завтра там!» Ну, а раз потрібні вітрила заради Максима, то хай вони будуть чорні. Скільки додаткової сонячної енергії вони притягнуть. Чорні — вони ж буквально поглинатимуть її!

Далі. У Кирила в тому його кораблі продумані спеціальні дюзи. Вони і в самих вітрилах, і в реях — скрізь. І вони так хитро вигадані (взагалі, в принципі це можливо, нічого тут фантастичного нема, хай Кирило не задається), що крізь них ота енергія, захоплена сонячними батареями, що на кінцях щогл, перетворена у так званий «сонячний вітер», дме прямо в сонячні вітрила, і цей вітрильник розвиває пристойну швидкість. Поморському — сто вузлів, а по-звичайному — десь біля ста восьмидесяти кілометрів на годину. Для вітрильника дуже

1 ... 20 21 22 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель з райдужними вітрилами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корабель з райдужними вітрилами"