Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

Кирило молодець ще ось у чому. Одверто кажучи, Вадя від нього такої кмітливості не чекав. А він придумав натиском одного-однісінького пальця регулювати ті вітрила як завгодно. Практично навіть руль не потрібен. Бо коли вітрила повертати під тим чи іншим кутом, напрям руху корабля буде змінюватись як завгодно. Теж одним-єдиним натиском пальця вітрила можуть складатися і розгортатися як завгодно. Хоч і зовсім згортатися — прибиратися. Від тієї самої енергії променів і елементарних часток, що сонячні батареї їх схоплюють і трансформують, живиться ціла система різних блоків. Практично Вадя на папірці намалював Кирилові, який вигляд ця система мусить мати, але той сказав, що йому технічний бік до лампочки. Що ж, Кирило — є Кирило.

Однак корабель є, хоч і теоретично, отже можна на ньому пускатися в океан. Хай і теоретично. Тут почали комплектувати команду.

— Іржик, на камбуз! — сказав Кирило.

Всі добре знали, що він її на камбуз ніколи б не послав, якби була така експедиція насправді. Він би їй сам, особисто, їсти б варив! Тільки невідомо, чи довго вона б на тому вариві протягла, чи не вмерла б від якогось шлункового розладу. Це він тут, в умовному рейсі, почав перед всіма гороїжитись, викаблучуватись.

— Ще чого! — огризнулася Іржик. — Сам йди на камбуз, на більше ти не здатний. А на Тихому океані у Владивостоку є одна жінка, капітан далекого плавання.

Толя Юхимець втрутився:

— Товариство, слово честі, ми пересваримось, як малі діти. Придумав Кирило забавку, але не подумав над тим, що всі капітанами бути не можуть.

Вадим з ним погодився:

— Правильно Толя каже. Ми справді на дітей скидаємось: всім хочеться бути капітанами…

Кирило почервонів і замахав руками:

— З чого ви взяли, що я хочу бути капітаном? Я визнаю себе абсолютно непридатним до будь-якої морської спеціальності. Я у вас знаєте ким буду на борту? Чимось на зразок письменника Гончарова на борту фрегата «Паллада». Ніхто не заперечує?

Заперечень не було ні в кого, окрім Максима. Той кінчиком нігтя почухав ніс, кудлатою своєю головою покрутив і сказав:

— Знаєте що? Хай капітаном будуть всі по черзі! Почнемо з Ваді Іванова.

— А чому з мене? — огризнувся Вадя, а Олег Борщов засміявся:

— У тебе зараз вигляд, ніби історичка тебе викликає позачергово.

Справді, якось смішно вийшло.

— За годинниковою стрілкою, — пояснив Максим, і все зразу стало зрозумілим.

— Ну, добре, — сказав Вадя. — Хочете плисти під моєю командою — пливіть собі на здоров'ячко. Тільки скажіть, куди плисти і як ви собі взагалі уявляєте це «плавання»? Може, я краще в суднові механіки подамся та ще якось вдосконалю Кирилів винахід, га?

Але йому довелось бути капітаном в примусовому порядку. І тут Толя висуває таку пропозицію:

— Товариство, кожен наш рейс мусить бути корисним для людей. Ну, як би це сказати… Протягом кожного рейсу ми повинні зробити бодай одну добру справу.

Іржик пирхнула:

— Ну, Толю, ти невиправний! Це якби колись, то ти на церковній паперті жодного жебрака не обминув би! Кожному зробив би приємне, кожного б пожалів, кожному б копієчку дав.

Толя почервонів і образився:

— А десь на барикадах ти мене не можеш уявити? Тільки на церковній паперті?

Іржик вміє бути такою безжалісною! Візьми і бовкни:

— На барикадах я тебе не можу уявити тому, що як тільки б почався бій, тебе одразу а вбили б. Причому, ніхто в тебе спеціально не цілився б, тебе вбила б якась сліпа куля.

Невідомо, чим би це «плавання» скінчилося, коли б Максим не сказав:

— А тут щось є!

— Де?

— В тому, що пропонує Анатолій. Справді, коли з милості Кирила у нас такий чудовий корабель — гріх було б його ганяти порожняком…

— Давайте, вантажте! — махнув рукою Вадим. — Мені однаково, що везти — зелений горошок чи живих цуценят.

— Ні, — засміявся Максим, — ти, капітане, не так мене зрозумів. Я кажу, що в словах і в пропозиції Толі є сенс. Справді, чому б кожного рейсу не зробити якусь корисну справу? І тут все буде залежати від капітана, яке він прийме рішення…

Кирило одразу ж загорівся:

— Скажімо, кит заплутався в якихось водоростях, а ми його звільнили…

— Звідки у південних морях візьметься кит? — зморщила носа Іржик.

— А чому ти вирішила, що ми будемо плавати лише в південних морях?

— А чого я не бачила в холодних, північних? Туманів? Айсбергів?

— Мій корабель, — гордо заявив Кирило, — не боїться ніяких айсбергів. На його борту така складна локаційна система, що дозволить не лише обминути айсберг, а взагалі знищити його. З допомогою ультразвуку. Натис кнопку і… замість айсберга — крижана каша. А коли ти не хочеш плавати у північних морях — будь ласка. Нашому кораблю і нашому екіпажу знайдеться робота в будь-якому морі. Скажімо, велетенський танкер…

— Місткістю в чверть мільйона тонн, — встиг вставити Вадя.

— Та хоч і в мільйон тонн! — погодився Кирило. — І ось цей танкер переламався навпіл. На риф наскочив в тумані чи шторм його переламав, але переламався. Що ж ми робимо?

— Рятуємо команду, — впевнено сказав Толя.

— А чого її рятувати? — махнув рукою Кирило. — Команді нічого не загрожує. Танкер не затонув,