Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих (Збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих (Збірник)" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:
Емслі. — Гадаю, ти чув про Джексона Птахлі. У нього вісім великих пасовищ і чотири тисячі голів найкращих мериносів на південь від Північного полярного кола.

Я вийшов із крамниці та, сівши на землю у затінку колючої груші, зіперся на стовбур. Просіював пісок крізь пальці, не помічаючи, що він сиплеться прямісінько в чоботи, і буркотів сам до себе про цього птаха на ім'я Джексон.

Я ніколи не знущався з вівчарів. Якось я бачив, як вівчар, сидячи на коні, читає латинську граматику, але я й пальцем його не торкнувся! Ковбої не дуже люблять вівчарів, а я до них ставився нормально. Не бачив доблесті в тому, щоб побити чи покалічити мазунчиків, які їдять зі столів, носять маленькі черевички і ведуть незрозумілі бесіди. Вони завжди пробігали повз мене, як ті зайці, ми обмінювалися парою слів про погоду, але, звісно, не ділилися харчем і випивкою. Не думаю я, що варто бути гостинним із вівчарем. Я був до них добрим, залишав їм їхнє нікчемне життя, а тут один із них поїхав на прогулянку з міс Вілейлою Лірайт!

За годину до заходу сонця вони повернулися і зупинили стомлених коней біля воріт дядька Емслі.

Володар овець допоміг міс Вілейлі спішитися, і вони деякий час стояли, весело розмовляючи на якісь розумні теми. Потім цей шпак Джексон стрибає у сідло, знімає з голови маленький казанок, який править йому за капелюх, і скаче до свого овечого ранчо. На той час я вже встиг витрусити з чобіт пісок і повитягати з плаща колючки. На своєму мустангові я наздогнав його за півмилі від Пімієнти.

Я сказав, що цей невдаха червоноокий, але це не зовсім так. Очі в нього були сірі, але вії руді й обличчя в ластовинні, тому я називаю його червонооким. Який із нього вівчар — та він міг бути хіба що нянькою для ягнят з його жовтою шовковою хустинкою на курячій шиї і бантиками на черевиках!

— Мої вітання, — кажу я. — Вершника, який їде поруч із тобою, за вправність у стрільбі називають Джадсон Привіт-Я-Твоя-Смерть. Я завжди знайомлюсь перед поєдинком, не люблю, знаєш, тиснути руку привидам.

— О, — так і каже він, — приємно познайомитися, містере Джадсон. Я — Джексон Птахлі з ранчо Майред Мул.

Краєчком ока я помітив зозулю-подорожника, яка з тарантулом у дзьобі низько летіла над пагорбом, та яструба, що клював мертвечину під в'язом. Я поцілив їх із револьвера сорок п'ятого калібру, просто щоб мій «друг» не мав ілюзій.

— Три постріли, два трупики, — сказав я. — Мені чомусь постійно хочеться пристрелити якогось птаха.

— Гарні постріли, — каже вівчар без тремтіння у голосі. — Але як щодо третього пострілу? Минулого тижня пройшов чудовий дощик, ви помітили, як піднялася молода трава, містере Джадсон?

— Віллі, — кажу я, під'їжджаючи ближче до його шкапчини, — можливо, на доказ сліпої батьківської любові ти отримав ім'я Джексон, але такому облізлому щебетуну більше пасує Віллі. Давай не будемо мудрувати про дощ і сили природи, а від безглуздого цвірінчання перейдемо до чоловічої розмови. Це погана звичка — їздити на прогулянку з юними леді з Пімієнти. Птицю засмажують і за меншу провину. Міс Вілейла не житиме в гнізді, сплетеному з овечої вовни синицею родини Джексонових. Ти вийдеш із гри — або на власній шкурі дізнаєшся, чому прізвисько Привіт-Я-Твоя-Смерть, яке пишеться з трьома дефісами і звучить у супроводі похоронного маршу, стало моїм другим ім'ям.

Джексон Птахлі почервонів, а потім розсміявся.

— Містере Джадсон, — сказав він, — ви помиляєтесь. Я кілька разів бачився з міс Лірайт, але це не те, про що ви думаєте. Леді цікавить мене винятково з гастрономічного погляду.

Я потягнувся по зброю.

— Кожен койот, який посміє вихвалятися не-прист… — почав був я.

— Зачекайте хвильку, — каже цей Шпак, — я все поясню. Куди б я привів дружину? Бачили б ви моє ранчо! Я сам куховарю і прибираю. Їжа — єдина радість, яку я отримую від розведення овець. Містере Джадсон, ви хоч раз куштували оладки, які готує міс Лірайт?

— Я? Я не в курсі, що вона має кулінарні таланти.

— Вони сяють як сонечко, — каже він, — підрум'янені божественним епікурейським вогнем. За рецепт тих оладок я б віддав два роки життя. Ось чому я зустрічаюся з міс Лірайт, — каже Джексон Птахлі, — але мені досі не вдалося вивідати його у неї. Це давній рецепт, який передається в їхній сім'ї сімдесят п'ять років, але родина не розкриває секрету чужим. Я був би найщасливішою людиною, якби дізнався рецепт оладок і зміг пекти їх у себе на ранчо.

— Ти впевнений, — кажу я йому, — що полюєш на оладки, а не на руку, що їх пече?

— Абсолютно, — киває Джексон. — Міс Лірайт — чарівна юна леді, але я запевняю вас, що мої бажання обмежуються гастро… — але, помітивши, як моя рука тягнеться до кобури, він вирішив скористатися іншим порівнянням, — отриманням рецепту приготування оладок.

— Ти не зовсім нікчема, — кажу я, намагаючись бути неупередженим. — Я збирався осиротити твоїх овечок, але сьогодні можеш летіти куди тобі заманеться, шпачку. Але пам'ятай — лише оладки, і не дай тобі Боже сприйняти добрі слова за слабкість, бо тоді вони заспівають кулями на твоєму ранчо. Щоправда, ти їх не почуєш!

— Щоб переконати вас у правдивості моїх слів, — каже вівчар, — я прошу вас допомогти. Ви близький друг міс Лірайт, тож, можливо, вона зробить для вас те, у чому відмовила мені. Якщо ви вивідаєте рецепт оладок, я більше на гарматний постріл не підійду до неї.

— По руках, — сказав я, і ми потисли один одному руки. — Я радо дістану тобі рецепт, якщо зможу.

Джексон поїхав униз по кам'янистому плато, порослому колючими грушами, в напрямку Майред Мул, а я помчав на північний захід, до ранчо старого Білла Тумі.

Наступного разу я навідався в Пімієнту через п'ять днів. Ми з міс

1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих (Збірник)"