Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Перевдягнувшись у форму офіцерів міліції, вправно скомбінувавши штани однієї з кітелем іншої, кілери заштовхали труп огрядного капітана до ванної кімнати. Тепер Раміресу необхідно було залишити свій фірмовий знак, а саме - труп людини з піднятою, ніби у вітанні, рукою. На цьому, верхньому поверсі будинку, було лише дві квартири, в яких саме орудували кілери. Тому вони вдвох витягли тіло худорлявого, невисокого лейтенанта по сходах на горище і притулили до дерев’яної перегородки, прибивши долоню цвяхом до дошки над головою покійника.
«Чудово, - подумав Рамірес. - Поки що все іде майже ідеально. Не думаю, що в них є снайпер, який хоча б у чомусь був би мені рівний. Я найкращий. Це так заводить. Сьогодні, після виконання замовлення треба взяти собі на розвагу гарну україночку. Стільки чудових жінок, як у Києві, я не зустрічав більше ніде у світі. Все-таки робота кілера має свої переваги. І головне навіть не в тому, що платять великі гроші і можна мандрувати».
Найбільший «кайф» у своїй кілерській «роботі» Рамірес «ловив» від постійного перебування на лезі ножа. Це було для нього, як наркотик для наркомана. Інакше він вже давно жити не міг, та й не хотів.
- Пора на позицію, - звернувся він до асистента іспанською.
- Sure, - підтвердив той англійською.
Поки снайпери займали позицію на верхньому поверсі будинку, Андрій Орос ніяк не міг заспокоїтися. Душа не була на місці. Такого з ним ще ніколи не траплялося.
«Де я схибив, що не врахував?» – cхвильовано думав він.
Внизу, на площі, заграли сурми, і перед великим зібранням народу з’явився Президент. Він підійшов до імпровізованої кафедри біля огорнутого сувоєм матерії пам’ятника і почав промову. В цей момент Андрій сказав у мікрофон переговорного пристрою, звертаючись до оператора:
- Дай мені, будь ласка, капітана Рублінського.
- Не відповідає, - за мить відповів оператор.
- Негайно оголошуй тривогу і посилай найближчий наряд на Софіївську, 21! - закричав Орос. - В квартири 11 і 12 на шостому поверсі. Хутко!
- Ви не маєте права мені наказувати, - відповів ображено оператор.
- Я тебе власноручно пристрелю, якщо не вико…
Андрій не встиг закінчити. Проти яскравого сонця, яке сліпило очі, зблиснули оті два кляті вікна на верхньому поверсі в будинку на Софіївській, 21, одночасно відчиняючись. Оскільки за інструкцією ніхто не мав права цього робити, коли там знаходилися працівники міліції, Орос все миттєво зрозумів. Не знав він тільки одного - у яке з цих двох вікон треба стріляти. Його постріл і постріл Раміреса злилися воєдино. В результаті загинули Президент країни і асистент Раміреса, особу якого так і не вдалося встановити.
Було оголошено тривогу, але Рамірес у черговий раз безслідно зник. Майже одразу перекрили всі аеропорти, залізничні і авто вокзали, представники спецслужб цілодобово чергували на пропускних пунктах державного кордону. Та кілер як у воді розчинився.
Через місяць у невеличкому селі на околиці Тетіїва, найвіддаленішого від Києва районного центру Київської області, з’явився молодий смаглявий чоловік приємної зовнішності. Його подруга чи то дружина, зовсім молода і дуже гарна жінка з пишними формами, зняла на своє ім’я одну з сільських садиб, що пустувала. Коли з’явився дільничий міліціонер, жінка вручила йому свій і молодика паспорти.
- Валентина Бабчук, - прочитав лейтенант, - народилася в селі Лобачів Володарського району Київської області. Так це ж лише кілометрів 20 звідси, - зазначив дільничий. - Землячка, значить.
- А чоловік у мене родом з болгарського села Преслав, що на Азовському морі. Це Запорізька область, - додала Валентина. - Правда, ми офіційно поки що не розписані. Ну, самі розумієте…
- Микола Стоянов, - в голос прочитав міліціонер. - Народився в селі Інзівка Запорізької області. А ви ж казали Преслав.
- Та ці села недалеко одне від одного, - пояснила громадянка Бабчук. - Там теж живуть болгари. А мій чоловік майже одразу після народження переїхав з матір’ю до Преслава. То він і вважає це село своєю малою батьківщиною. Ми хочемо у вашому селі хату побудувати. Дуже вже тут гарно. Мій чоловік там у себе звик до рівнини, а тут у нас такі мальовничі пагорби. Та й не останню роль відіграє те, що з одного боку це село, а з другого - фактично частина міста. Дуже зручно.
- Бажаю успіхів, - відсалютував рукою дільничий, повертаючи документи. - Ви вже на роботу влаштувалися?
- З роботою зараз важко, - похитала головою Валентина. - Але якось будемо виживати. Мій чоловік, знаєте, багато років плавав за кордоном, рибу по морях-океанах ловив. Трохи грошиків наскладав. Якось проживемо.
- Якщо виникнуть проблеми, звертайтеся, - дільничий ще раз поглянув на гарну молодичку, яка аж пашіла здоров’ям, молодістю і життєрадісною веселістю.
«Пощастило цьому тюльці», - якось одразу охрестив він про себе її чоловіка, моряка-рибалку. Міліціонеру навіть і в страшному сні не могло приснитися, що за людина стояла зараз перед ним.
Подружжя зареєструвалося в сільраді, і жінка пішла працювати до продуктового магазину. А чоловік, він же пенсіонер, з помітним задоволенням почав займатися домашнім господарством. Української мови він не знав, але досить добре говорив російською, як всі в селі вважали, з болгарським акцентом.
Дуже швидко вони збудували простору хату з усіма зручностями і за оригінальним проектом, який розробив сам Стоянов. Щоправда, він доволі хутко кудись зник і вже не повертався. Але це особливо нікого не здивувало, адже таке нерідко трапляється навіть з одруженими чоловіками. А тут взагалі ніяких формальних перешкод «для переходу в іншу якість» у «моряка-тюльки» не було.
- Що ти хочеш, - втішали Валентину
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День Незалежності, Петро Масляк», після закриття браузера.