Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 475
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 98
Перейти на сторінку:
втекла б мерщій вона, Та постать Графова, хоч гарна і ставна, Товаришів її малих перелякала. Вони у крик, у плач! Утишувати стала їх бідна дівчина, взялася докорять: «Ну чи не гріх, не стид хтозна-чого кричать? Як гостя нашого злякатися могли ви? Ось гляньте-но, який він любий та вродливий!» Так матка пташенят ховає під крилом, Уздрівши коршака, що плаває кругом, По здобич линучи з зеленої діброви. Малеча втишилась од пестіння та мови ії ласкавої. Граф, радий похвалі, Сурдута обтрусив, склонився до землі, Ще не вважаючись, що їй сказати гоже, — А дівчина на те шаріє, ніби рожа. А й справді, вродою і чаром молодим Міг похвалитись Граф. Понад чолом блідим Волосся в кучерях звивалося біляве, Мав сині очі він і погляд мав ласкавий. Щоправда, в кучері вплелось чимало трав Та листя різного: коли він підповзав До Феї — схожий був на вквітчаного Феба.[50] «О ти, посланнице і вістовнице неба, — Граф ніжно вимовив, — богине із богинь! На мене погляд свій ясний, прихильний кинь І розкажи, хто ти: чи з власної ти волі, Чи з чарів, чи з чудес живеш у цій юдолі? Ах, догадався я! То, певно, чарівник Тобі на самоті пишатися прирік І стереже тебе за ржавими замками. О, скільки б рицарів задля такої дами Пішло на бій, на смерть! Скажи ж мені, відкрий, Признайся, дівчино! А я — визвольник твій — Для тебе серце й меч оддам по твому слову!» Дівча, таку чудну нараз почувши мову, Очима блиснуло з-під променистих вій (Дитину тішить так малюнок золотий, Де фарба з фарбою мішаючись яріє, Хоч до ладу вона його й не розуміє). «Скажіть-бо, звідкіля до саду ви прийшли, Чого шукаєте, а може, і знайшли, І що цікавого для вас тут на городі?» Граф бачить, що кінець прийшов його пригоді, Що вчинкам рицарським не місце і не час, І гречно вимовив: «Перепрошаю вас, Я йшов на снідання, хтів шляху вкоротити — А де тут, власне, дім?» «Он, стежкою ідіте, А грядки не топчіть». «Чи навпростець, чи вбік?» Вона всміхнулася: ну й дивний чоловік! Як на долоні дім, а він не. бачить дома! Одначе, з гречністю й пристойністю знайома, Мовчала. Знову Граф розмову почина, Питає, звідкіля, де мешкає вона, Чому її в Судді не бачив ані разу, І просить, щоб того не мала за образу, Коли спитає він, чи не її вікно Он там видніється і чи живе давно Вона на хуторі. А сам собі гадає: Хай романтичності в цій дівчині немає, Та все-таки вона цвіте, як любий цвіт. Не раз траплялося і за минулих літ, Що в гущині лісів душа велика спіє: Її він визволить і світові одкриє, Мов пишний діамант, украдений у фей. Тим часом дівчина, гуртуючи дітей, Із йих найменшеньких бере на руки двоє, А решту — як гусей жене перед собою. Враз повернулася: «А чи не міг би пан Ті кури помогти загнати під паркан?» «Я — кури заганять?» — панич зачудувався… За нею ж тільки кущ малини колихався — Та очі блиснули лукаво з-за кущів. Граф сумно голову додолу похилив, А серце в самоті змовкає і холоне. Так поле, що було, неначе жар, червоне В промінні сонячнім, загортується в тінь, Як сонце запливе у мовчазну глибінь. Що ж? Марити? Про що? І мрії невеселі! У сні він бачив рай — прокинувся в пустелі! Коли він плазував, котився по траві, — Яка ж краса тоді палала в голові, У серці билася! Яке ввижалось диво, Яке здавалося все пишне та вродливе, Якою тайною сіяло і цвіло! Прийшла буденщина — і маріння пройшло. Нехай та дівчина і миле має личко, Та ближче підійти — справдешня чередничка! Рум’янець на щоках — бо голова пуста, — І дишуть хлопською вульгарністю уста! Нащо ж дурить себе? Пастушка, а не фея, Із морквою в руках, не з рогом Амальтеї! А пера струсеві — пучок звичайних трав! І він у розпачі аж руки заламав… Дитя
1 ... 20 21 22 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"