Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

- Не буду! Ні, навіть не проси! - Злякано заявляю.

Яр робить глибокий вдих і потирає долонею коротку щетину. Помітно злиться.

- Я знайшов на тумбі упаковку знеболювальних пігулок. Скільки ти випила їх за вчорашній вечір, Соня?
Я гублюся і інстинктивно відступаю назад.

- Не знаю. Одну чи дві.

- А може, чотири? - Запитує Яр, схиливши голову набік.

- Може, й чотири.

- Охрініти, Соня.

- Це нічого не значить! - Хитаю головою. - Нога не болить! Я піду на своїх двох.

Уявляю як присутні у залі помітять учорашню наречену та почнуть шепотітися. Вчора я так відчайдушно намагалася не виглядати калікою, а сьогодні... сьогодні Яр намагається все зіпсувати!

- Бери милиці та спускайся вниз, — грубо відрізає Жаров. — Якщо думаєш, що я буду з тобою нянчитися, Соня, то ти глибоко помиляєшся.

Він з силою грюкає дверима, і в цей момент мене прориває. Сльози швидкими доріжками котяться по щоках та залишають мокрі плями на білій футболці.