Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Стопи проникають між моїх і розсовують їх. Я мало не падаю, але чоловіча рука обіймає за талію сталевим кільцем, притискаючи до себе.

-Розслабся, - чую команду на вухо, але я давно розслаблена, наскільки це можливо, звичайно.

Пальці другої руки ковзають по волосинках на лобку, перебирають їх, по міліметру просуваючись далі. Занадто повільно, як на мене… І ось боязкий, надто обережний дотик. Хочеться крикнути, щоб не зупинявся, але, натомість,  лише охаю.

Тепла вода зігріває та розслаблює, а його ласки, навпаки, запалюють яскраве полум'я внизу живота. Середній палець лоскоче, перебирає мої складочки, грає ними, потім різко входить у мене. Стискаю його внутрішніми м'язами і скрикую.

-Така хороша, - шепоче на вухо, - мокренька, гладенька... - червонію від його слів і чомусь ще сильніше збуджуюся. Той самий палець починає повільно рухатися в мені, а великий погладжує горошину. Це виявляється надто сильно, скрикую, коліна підгинаються. Проте чоловік тримає мене міцно.

-Ну-ну-ну, почекай, не поспішай, куди ти, ми тільки почали, - кусає за вухо, - не кінчай так відразу... - мало не крикнула, що це не від мене, взагалі, залежить, а від нього, але в той час до одного пальця приєднався ще один і замість слів із мене вилітає хрип. Як йому це вдається?!

-Ти - піаніст? – шепочу, дійсно почуваючи себе інструментом у його руках.

-І піаніст, теж, - наступний укус дістається шиї.

Пальці творять у мені неймовірне, томління внизу живота назріває, намагаюся з цим боротися, пам'ятаючи його прохання, але виходить погано. Ні, зовсім не виходить! Стримуючи крики, злітаю.

Подальше, як крізь туман млосності. Мене мили, витирали, несли до кімнати. Поки чоловік розбирав диван, мене посадив у крісло просто в рушнику.

Як тільки поклав у ліжко, сам одразу опинився поряд і заходився обсипати гарячим поцілунками. Я думала вже не зможу нічого відчути, але цей чоловік продовжував дивувати.

Любив мене довго... Повільно, плавно. Заходив, завмирав, трохи розгойдувався. Любив - усім тілом! Руки та губи не зупинялися. Він був одночасно скрізь! В мені, на губах, на грудях, між сідницями.

Прийшли до фіналу разом і заснули, обнявшись.

Прокинулася за звичкою о шостій тридцять ранку. На роботу не треба, проте, звичці на це байдуже. Поки розмірковувала крізь сон, вставати, чи ще повалятись, відчула жар притуленого до моєї спини тіла, і тихе дихання у волосся. Згадала все і… ні, не почервоніла – задоволено хмикнула!

Оце я вчора витворила! Як зважилась, взагалі?! Це ж абсолютно не властива мені поведінка! Навіть у студентські роки такого не робила!  

На думку спав старий анекдот, де двоє чоловіків сперечаються на тему, з якими жінками їм найбільше подобається кохатися. Один відповідає - із пенсіонерками. Другий дивується: чому? А перший відповідає, вони, мовляв, думають, що це востаннє і таке витворяють! Я хоч ще й не пенсіонерка, але повелася десь так само. Віддавалась незнайомцю, наче дізналась, що більше ніколи не перепаде!

Знову не червонію. Тому що думаю: а чому б ні?! Та скільки можна бути ханжею?! Прийшов гарний мужик, спокусив, відкохав, з прибиранням допоміг, чого я, як незайманка, справді?!

Внутрішній голос заперечив, що це ти його, взагалі-то, спокусила, а він можливо, квартирою помилився. Ага, помилився квартирою, але назвав мене старим ім'ям, родом із дитинства. Не сходиться.

Зрозуміла, що втомилася від самоїдства. Не буду! Просто порадуюся його присутності ще трохи, нагодую сніданком, а може, навіть спокушу ще раз. Ми береглися, негативних наслідків не повинно бути, то, сміливіше Роза, живи днем ​​сьогоднішнім!

Обережно вислизнула з обіймів і помчала до душової кімнати. У дзеркалі на мене дивилася незнайома жінка з розкуйовдженим чорним волоссям, палаючими очами і припухлими губами. І, навіть, молодша! Не дивлячись на алкоголь та нестачу сну, шкіра сяяла свіжістю, під очима навіть мімічних зморшок не було! Ось що, виявляється, потрібне жінкам для краси… Ласка, секс та обов'язковий оргазм! А в мене їх сталося вчора цілих - чотири! Сама собі позаздрила і посміхнулася! Посмішка теж в мене вийшла інша, справжня, а не вимучена, як раніше! Думаю, я навіть, пробачу восьме березня!

Прийняла душ, упорядкувала зачіску, зволожила шкіру кремом, вдягла улюблену домашню сукню, скористалася парфумами. І дуже сподобалась сама собі.  Така гарна! Справжній чарівник, ти,  Стасік!

І тут хлоп, спалах у мозку! Стасік! Стасік? Стасік… Стоп! Той самий, Стасік?! Знала я одного хлопчика, якого кликали не Стасом, а саме Стасіком.

Малопривабливий пухкий хлопчина, який симпатизував мені в дитинстві. Він був молодший роки на два-три, точно не пам'ятаю. Прилип до мене ще у початкових  класах. Спочатку це було, навіть, кумедно. Куди б не пішла у школі - скрізь натикалась на нього.

Він з разючою завзятістю намагався привернути мою увагу. Якщо ми зустрічалися у спортзалі, він виробляв на турніках неймовірне: підйом-переворот, сальто, віджимався більше за всіх. На масових уроках співу, коли вся школа готувалася до якихось конкурсів, він грав на піаніно чи флейті. Навколо нього вилися дівчата його віку, захоплювалися, а мені…  було все одно. Я не сприймала його всерйоз, вважаючи дитиною.