Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          – Тату, вибач, – тихо сказала.

          – Діанка, сонечко, і ти мене вибач, – він подивився на мене і додав: – Не знаю, що на мене найшло.

          Я сіла на стілець поруч з ним. Дивилася на тата, розуміючи, що йому знадобитися час, щоб сприймати мене дорослою і зважати на мій вибір.

          – Я дуже хвилююся за тебе, – він говорив з неприхованою тривогою в голосі. – Боюся, щоб тебе не образили або зробили боляче.

          – Тату, я знаю це. І ти повинен зрозуміти, що я самостійно можу вирішити з ким мені заводити стосунки, – поклала долоню на його спрацювали руку і заглянула йому в очі. – Через кілька тижнів я їду до Києва. Сама. Тебе там не буде. І ти не будеш знати, з ким я і що роблю.

          Він дивився на мене так, ніби я розповіла йому якусь таємницю.

          – Ти не зможеш вічно оберігати мене. Я не хочу брехати тобі з мамою, тому розповіла про Леона.

          Я помовчала деякий час, а потім додала:

          – У мене є тільки одне прохання до тебе – довіряй мені.

          Ми дивилися один на одного. По його очам я розуміла, що він не в змозі так швидко змиритися з думкою, що його дочка вже виросла.

          – Діано, ти така доросла, – він погладив мене по голові. – Я довіряю тобі, доню. Хочу, щоб ти знала – я завжди підтримаю тебе. Щоб там не було.

          Я міцно обняла тата і прошепотіла:

          – Я тебе дуже люблю.

          – І я тебе, Діанка!