Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Женя у відповідь надіслав їй ще кілька смайлів, що широко посміхалися.

“Так то я. А ти не бери прикладу з дурних людей. Пошли цю роботу якомога далі та відпочинь!», – відразу надіслав він наступне повідомлення.

Міла зрозуміла, що не може припинити сміятися. І як у нього це виходило лише?

«Не можу, дуже хочу не підвести одну чудову людину», – написала вона прикусивши губу, ніби він міг побачити її збентеження.

Наступне повідомлення від Жені надійшло ще швидше, здається.

“Я скучив, Міло. Дуже сильно.”

Два речення, які увігнали її в ступор.

Вона теж скучила. Набагато сильніше, ніж можна було припустити, враховуючи, наскільки нещодавно вони познайомилися. І все-таки ця людина, однозначно, зуміла запасти їй у душу.

«Я теж», – написала вона, хоч і було трохи боязно так відверто зізнаватись.

«Кинь роботу, я пошлю офіс трохи далі, і давай кудись виберемося, погуляємо?», – одразу запропонував Євген.

Мила замислилась.

Спокуса була сильною. Справді, захотілося все відсунути та піддатися божевіллю. Забути про всі справи, про всі зобов'язання та погодитися на його пропозицію. Однак стало і трохи страшно.

"А зробімо інакше", – натомість написала вона. – «Давай я дороблю сьогодні все-таки те, що збиралася, справді не хочу тебе підставляти. Ти закінчиш те, чим займаєшся. А завтра підемо гуляти?».

Запропонувала і раптом нервувати стала. А якщо йому не сподобається такий варіант? Якщо вважатиме, що вона його відштовхує та образиться? Але і йти проти самої себе, чинячи так, як не була абсолютно впевнена, не хотіла.

«Ловлю тебе на слові! :-)»

Відповідь Жені розсіяла всі її страхи та сумніви. Змусила розслабитися і знову посміхнутися, відчувши ту саму легкість, що панувала в душі з самого ранку. Разом із передчуттям, яке відразу стрепенулося, розгорілося всередині.

“А куди хочеш? Є ідеї?", — мабуть, не збираючись дозволити їй позадкувати, уточнив відразу Євген.

Загалом у Мили були ідеї. Щоправда, вона не знала, чи припаде такий варіант до душі Жені, але вирішила поділитися.

«Знаєш, я давно хотіла потрапити на одну екскурсію дворами та вуличками столиці. Не найвідомішими місцями, але зі своєю історією. Є дівчина, я у «Фейсбуку» на її сторінку підписана. Вона такі екскурсії влаштовує. Завтра опівдні почнеться чергова. Чи не хочеш приєднатися? Чи ти й так місто вже добре знаєш?”

Про всяк випадок залишила і йому, і собі можливість коректно відмовитися, якщо Жені не цікавий такий варіант.

Але на її подив навіть, він зрадів, здається.

«Я добре у столиці знаю бізнес-центри та кафе, де перекусити можна. Решту для мене зазвичай знаходить навігатор :-)»

Їй так подобалося, що він не боявся визнати свою некомпетентність у чомусь! Припускав, що не може знати все і завжди мати рацію. Мила не знала, кого як, а її це підкуповувало і зачаровувало, дозволяючи почуватися з Женею легко і невимушено.

«Тож я – не проти. Навіть радий прогулятися з тобою, подивитися на те, чого за дванадцять років так і не побачив!»

“Чудово! Тоді приїжджай завтра об одинадцятій і поїдемо на місце зустрічі. Я зареєструюсь на екскурсію”.

Її це справді втішило. І Міла навіть не намагалася приховати своє захоплення. І від передчуття цікавого проведення часу. І від того, що робитиме це в компанії Жені.

«Домовилися :-)»

Здається, Женя теж залишився задоволеним.

Відклавши телефон, Міла зареєструвалася на екскурсію, вирішивши не відкладати в довгу скриньку, щоб усі місця, не дай Боже, не зайняли. Після чого зварила собі нову порцію кави та повернулася до роботи із ще більшим натхненням. Легко було цим займатися, робота приносила душевне піднесення. Але хвилин через сорок її знову відвернули.

«Слухай, скинь мені фото подарунків, чи що :-( Раз сьогодні не побачимося, я хоч на те, чим ти займаєшся, помилуюся )) »

Нове повідомлення від Жені змусило її розсміятися.

«Гей, ти ж на роботі, ніби? І справами маєш займатися?», – відправила йому у відповідь. І смайлик, що сумнівається, слідом.

Женя відповів їй такою ж мордочкою, тільки з широкою усмішкою.

«Не працюється, Міло. Ось чесно. Весь час на думки про тебе відвертаюся. І поцілувати тебе хочу. Як хлопчак у старших класах, їй-богу»

Вона завмерла, знову перечитуючи цю пропозицію. І всередині все так стислося: моторошно і солодко одночасно, змушуючи шкіру покриватись «мурашками». Вона теж про те, як він її цілував – згадувала. Цілу ніч думала, якщо чесно. І їй хотілося, щоби це повторилося, однозначно.

"Завтра поцілуєш знову :-)", – не знаючи, що краще відповісти, написала, як є.

І почала закінчені подарунки фотографувати.

"Поцілую, можеш не сумніватися"

Смайл у протисонцевих окулярах, який він додав наприкінці, змусив її знову розсміятися. Але замість відповіді Міла надіслала фото готових робіт.

«Знаєш, досі дивуюся своїй удачі, що зустрілися і на тій заправці, і в кафе потім», – написав Женя у відповідь. – «І не стільки через подарунки. Хоча і вони – дуже здорово виходять»

"Дякую! :-) Я нашій зустрічі теж щиро рада!»

Напевно, віч-на-віч не зуміла б спокійно прийняти цей комплімент. Почервоніла б ще більше. Та й зараз жар охопив щоки. Але задоволення від його слів було набагато більше збентеження. І це виявилося дуже здорово.

_________________

Вибачте за довгу перерву, 👑 змішала всі плани та вибила з ритму. Зараз потроху відновлююсь :-)