Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

У неділю температура різко впала. Не Північний полюс, звичайно, але й мінус одинадцять градусів видалися Мілі «жахливим» холодом. І все-таки вона вирішила не відмовлятися від запланованої екскурсії, а головне від зустрічі з Женею. Якщо вже зовсім замерзне, щось думатиме.

"Все без змін?"

Женя, мабуть, подумав про те саме, і вирішив уточнити їхні плани, надіславши вранці повідомлення.

"Без варіантів! :-)», – відповіла Міла з впевненим смайлом.

«Добре, інакше мені довелося б просто з'явитися до тебе в гості без запрошення :-)»

Він знову поставив цей смайл. У чорних окулярах. І Міла знову розреготалася як ненормальна, читаючи це повідомлення. Дивовижна людина. Вже чотири дні поспіль завдяки йому – у неї весь час чудовий настрій.

Приготувавши каву у своїй новій чашці з кришкою, вона почала вибирати, що вдягнути на сьогоднішню прогулянку, ледь не пританцьовуючи біля шафи. Чомусь почувалася немов дівчисько, що вирушає на побачення з хлопцем, який шалено подобається. Наче й не було за плечима важкого та болючого досвіду. 

 Цього грудня їй знову захотілося вірити в дива, здається.

Женя приїхав за нею рівно об одинадцятій. Ще у дверях обійняв і поцілував так, що Міла дихання втратила. Вчепилася в нього для надійності, щоб не впасти нікуди, бо голова від того поцілунку кругом пішла. А Женя, скориставшись тим, що вона загубилася у просторі та часі, взяв і заліз пальцями в її волосся, розтріпуючи косу, яку Міла заплела, щоб волосся під шапкою не заважало.

– Вибач, не втримався, – з лукавою усмішкою перепросив він, коли Міла ойкнула і спробувала якось зібрати волосся. – Вони весь час самі намагаються на волю вирватися з твоїх зачісок. Я тільки трохи допоміг.

Він знизав плечима, так і продовжуючи обіймати її при цьому. І долоні Жені у її волоссі. Він сам так близько-близько. І Мілі жарко. Напевно, можна про холод поруч із ним і не згадувати. Серце б'ється як шалене, розганяючи кров по тілу. Під волоссям піт і щоки горять. Так не замерзнути однозначно.

А Женя знову її поцілував: ніжно, але при цьому дав відчути, що не менш за Мілу цього поцілунку жадав. І про неї справді мріяв. І стриматись намагався, тільки на неї все одно пахнуло, обпалило пристрастю, яку цей чоловік намагався контролювати та приглушувати.

Наче зрозумівши, що провалив свою конспірацію, Женя повільно відсторонився. Уважно подивився на неї, ніби боявся злякати Мілу, і вона зрозуміла, оцінила. Тільки їй не стало страшно від його пристрасті. Тіло так само поривом відповіло. Але зараз, безперечно, був не той час і ситуація. І він також так вважав, схоже.

Все ще обіймаючи її однією рукою, Женя трохи відступив, давши Мілі більше простору. І озирнувся. Раптом його обличчя набуло трохи розгубленого виразу, до якого прикрилася досада. Не зовсім зрозумівши, що відбувається, Міла обернулася, намагаючись збагнути, що він там побачив.

– Слухай, ось це я прогадав! – мабуть, вирішив прояснити ситуацію Женя. – Хотів і сьогодні від шаблонів відійти, здивувати тебе. З'явився з подарунком, – він трохи іронічно посміхнувся, але дуже добре. – Ось привіз тобі кружку. А в тебе така вже є, – він витяг з об'ємної кишені парки невелику коробку.

Саме в такому пакунку Міла зовсім недавно купила те саме горнятко з силіконовим тримачем та кришкою, на автозаправці. І збіг їхніх думок у чомусь змусив її розсміятися, знявши трохи незручну напругу чуттєвості, яка зараз лише завадила б.

– Нічого страшного! – вона взяла коробку з його рук, хоча Женя начебто засумнівався, чи варто їй віддавати. – Класна чашка, до речі. Я її тобі залишу, коли в гості приходитимеш, – підморгнула вона.

Відійшла, щоб поставити коробку на стіл. Обернулася, милуючись Женею. Він сьогодні зовсім по-іншому виглядав. Абсолютно неофіційно. У джинсах, теплому светрі та парці поверх виглядав дуже просто. Але їй так сподобався! Йому і такий стиль одягу дуже пасував.

– Домовилися, – Женя посміхнувся дуже і досить. – Ну, що, готова?

Він оглянув її з ніг до голови. Здається, схваливши й теплий светр, і  щільні джинси.

– Не замерзнеш? – з запитанням уточнив Женя.

Міла мимохіть хихикнула, досі відчуваючи, як горять її щоки.

– Не з тобою, це точно, – відверто зізналася вона, відкидаючи волосся назад.

Їй все ще було спекотно. А Женя її натяк зрозумів.

– Завжди готовий допомогти. Із задоволенням, – він навіть трохи нахилив голову в жартівливому напівпоклоні.

Квартиру вона закривала під взаємний сміх. А волосся Міла так заново і не заплела. Здалося, що Жені воно таким більше подобається, тож просто натягла шапку зверху.

Сама екскурсія захопила обох. Причому обидва з неприхованим інтересом йшли за «провідником», слухаючи часом неймовірні та дивовижні історії маленьких двориків та будинків старого центру столиці. І, як здалося Мілі, їй і в половину не було б настільки цікаво, якби вона пішла на цю екскурсію одна, без Жені. Його гумор і пустотливі коментарі змушували сміятися не тільки її, а й усю групу, що зібралася на прогулянку. До того ж він увесь час тримав її за руку.

«Наче школярі», знову подумалося Мілі. Але водночас її це неймовірно зворушило.

А ще з таким задоволенням вона дізнавалася про всі ці дрібниці, історію про людей і події, які давним-давно минули, але залишили після себе слід у цих будинках і дворах. Мила чудово провела час!

Але все-таки змерзла. І чесно це визнала. Все ж таки прогулянки при такому низькому градусі не були їй звичні. Замерзли навіть пальці на ногах, дарма що зимові черевики, і ніс, і щоки, і вся вона, здається! Втім, оскільки не вона одна змерзла, то зізнатися в цьому було не соромно. А от Женя виявився куди стійкішим до холоду. До того ж раз у раз обіймав її, намагаючись зігріти, коли й без скарг з боку Міли помітив, що вона здригнулася. Але хоч це й гріло їй душу, на заледенілих пальцях ніг позначалося слабо.