Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

– Так, нумо шукати будь-яке адекватне кафе! Я не можу дивитися на цей відтінок безнадійності у твоїх очах, – заявив Женя, як тільки їм віддали презенти-пряники та сувенірні карти маршруту.

Обійняв її, почав розтирати плечі.

– Я не безнадійна. Мені просто дуже холодно, – намагаючись усміхнутися заледенілими губами, виправдовувалася Міла.

– Та я зрозумів! Про те й говорю, – Женя хмикнув, але її зі своїх обіймів не випустив.

Потягнув за собою вулицею, озираючись на всі боки. І пірнув у перше ж кафе, здається, яке їм попалося. Але Міла так замерзла, що зовсім не збиралася з ним сперечатися. Вона була будь-якому теплу рада. Тому, коли над їхніми головами брязнув дзвіночок, ніздрі Мили наповнилися ароматом свіжої кави, а її щік торкнулося блаженне тепле повітря опалювального приміщення, Міла навіть прижмурилася від задоволення. Чим змусила Женю розсміятися. Але при цьому він так подивився на неї, що в Мили тремтіння по спині пройшло: з таким захопленням, що їй навіть на думку нічого розумного не спало! Стояла і витріщалася в його очі, зачарована теплотою та іскристістю погляду чоловіка навпроти.

– Так, – мабуть, Женя таки вирішив взяти справу її зігрівання до своїх рук. — Ти йдеш і сідаєш сюди, — він підвів її до столика.

Почав самостійно розстібати шубу, поки Міла стягувала зі змерзлих пальців рукавички. Забрав її шапку.

– Давай, можеш навіть до батареї притиснутись, щоб зігрітися швидше, – влаштувавши їхні речі на найближчому вішаку, Женя допоміг Мілі сісти. – А я піду і замовлю нам каву для початку, попрошу їх одразу зробити, бо поки офіціанта чекатимемо, ти сконаєш остаточно, – пожартував, м'яко накривши її щоку гарячою долонею.

І одразу відійшов. А Міла мимоволі за ним слідом потяглася, дуже вже приємно було до його гарячих рук притискатися. Навіть заздрісно трохи стало, що в деяких такий хороший теплообмін! І, якщо чесно, захотілося притулитися до нього всім тілом. Але при цьому в голові такі картинки спалахнули, що вона зашарілася. Хоча теж користь – почала зігріватися, нехай шкіру і шалено закололо від перепаду температури.

Женя справді повернувся досить швидко і вже із двома чашками кави в руках. До неї за цей час офіціант підходив, але встиг лише запропонувати меню. Міла не зважилася поки що нічого замовити, не знаючи, наскільки Женя зголоднів і що він захоче вибрати. Підняла голову від теки, коли він поставив перед нею філіжанку. При цьому Женя посміхався так широко, що Мілі стало якось незручно.

– Що? – не зрозуміла вона приводу для такої вже широкої усмішки та лукавого погляду, спрямованого в її бік.

– Пробач, - вже відкрито засміявся Женя, досить опускаючись на диванчик навпроти. – Я коли побачив, не зміг утриматися. Відразу зрозумів – це доля. Ти та ця чашка кави... – він знову засміявся.

– В сенсі? – ще менше щось розуміючи, уточнила Міла, з підозрою поглядаючи на чашку.

– Та ти понюхай, Міло, – запропонував Женя, вже відпивши зі свого горнятка, де, схоже, було еспресо.

Трохи невпевнено, звичайно, але начебто не пам'ятаючи, щоб ловила Женю на дурних розіграшах, Міла таки нахилилася і принюхалася до кави. Пахло чудово, якщо чесно. І так знайоме! Тільки Міла ніяк не могла згадати, чим саме. Мабуть, і голову відморозила! Але це не здалося їй таким уже суттєвим. Крім того, там точно було молоко у складі. І Міла, обхопивши чашку обома руками, зробила величезний ковток гарячого напою.

А ледве ковтнула, дивилася на Женю, широко розплющивши очі. Він також дивився на неї з великим інтересом.

– Ти знущаєшся? – недовірливо хихикнула вона. – Лаванда? У каві?!

– Ага, – Женя розплився в задоволеній посмішці. – Лавандовий лате. Родзинка цього закладу, як мене запевнили. Я вирішив, що не маю права заважати тобі насолоджуватися всіма нюансами цієї квітки. Це твоя карма цими днями, здається, – він відсалютував їй своєю кавою.

Мила проти волі посміхнулася ширше.

– Так, мене ця лаванда переслідує просто. Якась лавандова зима цього року в мене! – зробила ще ковток, продовжуючи гріти руки об чашку. – Але, знаєш, смачно, – вона повільно ковтнула напій, смакуючи. – Дуже смачно, справді.

Женя дивився вже зацікавлено. А потім трохи невпевнено простягнув руку в її бік:

– Даси спробувати? – перепитав він.

Причому не зобов'язуючи. Його тон припускав, що вона може відмовитись.

Але Міла не вагалася.

– Звичайно! – і простягла йому свою чашку.

Відчуваючи чомусь не меншу, а може, й трохи більшу інтимність моменту, ніж у момент поцілунку. І він так обережно взяв цю чашку, так подивився поверх обідка, роблячи ковток, немов і сам відчував щось схоже.

– Справді, непогано. Хоч і незвичайно, – резюмував Женя, повертаючи їй напій.

Міла кивнула, роблячи новий ковток, щоб приховати свої емоції.

– Замовлятимемо щось суттєве? – зрозумівши це, здається, Женя посунув теку з меню до себе. – Зголодніла? – перепитав він, вже почавши переглядати список.

Міла вже відкрила рота, щоб сказати, що не особливо. І замовкла на півслові. Женя підняв голову через її мовчання і глянув із запитанням.

– Взагалі-то так! Жахливо! – трохи здивовано визнала Міла, раптом зрозумівши, що неймовірно голодна.

– Я теж! – згодився Женя з розумінням і жестом руки покликав офіціанта до їхнього столика.