Читати книгу - "Лавандовий грудень, Горова Ольга"

Весь наступний тиждень їм вдавалося зустрітися лише на обіді у кафе. У Жені на фірмі наприкінці року з'явилося якесь велике замовлення, плюс – звичайна для цього часу метушня зі звітами та держструктурами, що перевіряють. Щоправда, він щоразу щиро перепрошував.

– Я не те щоб трудоголік, – ніби намагався пояснити він. – Просто, крім нас із хлопцями цим все одно нема кому займатися. Це наша частина роботи. І наша відповідальність.

– Та я розумію, Женя. Ти що, – відмахувалася Міла, щиро дивуючись, чому він так намагається це пояснити. – У мене вся родина із фінансовою системою пов'язана дуже тісно. І бізнесменів багато знайомих. Я справді знаю, скільки  часу забирає власний бізнес. І чудово розумію, чому це необхідно, – намагалася його заспокоїти. – Все нормально. Я вже рада, що ти хоч обідаєш регулярно, а заразом і зі мною зустрічаєшся.

Він завжди посміхався:

– Та я тільки тому, що зустрітись хочу з тобою, і ходжу на ці обіди.

– Я ціную це, – Міла була щира. І настрій йому підняти старалася.

 А ще дивувалася, чому він так недовірливо і з подивом ставиться до її спокою у цьому питанні.

– Чесно кажучи, у мене дружина колишня через це завжди істерики влаштовувала, – зрештою зізнався Женя, хоч і було видно, що не надто охоче пішов на відвертість. Начебто відчуваючи незручність від цього. – Мені не вдавалося пояснити, що я не можу просто «виписати» собі більшу зарплату, при цьому відвідуючи роботу час від часу. Що так нічого не вийде. І не працює така схема. Але це виявилося майже неможливо, – він відвів очі, ніби досі вважав себе винним у всіх труднощах минулого шлюбу. – А як ти зайнялася оформленням подарунків, якщо вся родина у фінансах? Тебе не намагалися на фамільний шлях затягнути?

Мабуть, не палаючи бажанням продовжувати минулу тему, перевів розмову на неї. Мила посміхнулася. Але вирішила – відвертість за відвертість.

– Чому не пробували? Намагалися. Я закінчила економічний факультет. З відзнакою, ясна річ. Інший варіант у моїй родині не був прийнятним. І у банку працювала. До заступника керівника відділенням уже дісталася. А потім...

Міла важко зітхнула, намагаючись пояснити те, що змусило все змінити життя.

Женя дивився на неї з деяким здивуванням і навіть недовірою.

– Ти – у банку? Уявити не можу. Суворі костюми та правила? Ти ж людина-свято! Коли я з тобою, не можу не посміхатися, настрій одразу пунктів на сто підіймається! Як ти витримувала?

Настала черга Мили відвертатися і дивитися у вікно. Непросто це було навіть обговорювати.

– Знаєш, мені завжди говорили та переконували, що це все дурниці та несерйозно: мої інтереси, захоплення. Безперспективно. На цьому не заробити капіталу. Та й просто – пустощі. І я намагалася підігнати себе під ці рамки, які всім навкруги здавалися правильними. Шалено важко було, але я старалася. Складно чинити опір найріднішим, особливо, коли у них залізобетонні характери. Підводити не хочеться, страшно батька розчарувати.

Міла запустила пальці у волосся і почала пасма перебирати, чомусь саме зараз подумавши, що збиралася вкоротити зачіску. Дуже їй хотілося зробити стильну стрижку та довжину прибрати. Десь по плечі. Раніше батько не дозволяв, згодом чоловік. А після переїзду все було не до того. А зараз ось, згадалося.

– Я і заміж вийшла за людину, яку вся сім'я схвалювала. Дуже серйозна людина, великий бізнес у нашій області. Та й не тільки. Корисні зв'язки. І подобався він мені начебто, – вона все ще розглядала краєвиди у вікні, стежила за тим, як дітлахи в сніжки грали, попутно обстрілюючи всіх, хто випадково опинявся поряд. – А він теж вважав це все мішурою та дурістю. І в банку тому, одним з акціонерів був. Власне, я, швидше за все, рано чи пізно керівником регіонального відділу стала б. Він хотів мати вплив і на стратегію розвитку. А про всі мої хобі та настрої він не бажав слухати. Його мої вигадки... трохи дратували, – Міла спробувала посміхнутися і бездумно поворушила ложкою у чашці з кавою.

– Щось не склалося з банком? – уточнив Женя, коли мовчання затяглося.

– Не склалось. З усім, не лише з банком, – Міла хмикнула. – І слава Богу, якщо подумати. Страшно уявити, що було б далі, якби я не подала на розлучення і не поїхала.

Вона не помітила відразу, що Женя простяг руку та обхопив її пальці, поки не зрозуміла, що їй стало тепло. А сама ж й не відчувала, як замерзла. Тепер так добре! Від його гарячої долоні, що її зігріває.

– Він тебе... кривдив? – Женя дуже обережно запитав.

Відразу відчувалося, що намагається не завдати більшої незручності чи болю. І Міла це оцінила. Подивилася на нього. Зітхнула. Вирішила, що краще розповісти, як є, ніж залишати простір незрозуміло для яких здогадок.

– Складно це, Женю, – як відчувала, так і спробувала пояснити. – Начебто спочатку ні. Так, вимагав серйознішою бути. Так у мене і батьки цього вимагали завжди. Не сказати, що він був жорсткішим за них. А потім його все більше мої перепади настрою бісити почали. Він до психологів мене відправляв, сердився, що ефективні ліки мені призначити не можуть. Казав, що висновки про темперамент – марення, треба просто правильного лікаря знайти.

 Його рука сильніше стиснула її долоню. Не до болю просто даючи відчути підтримку. Сам Женя дивився на неї дуже уважно. І зуби стиснув… вона вже навчилася помічати, коли він напружений, як змінюється при цьому вираз його обличчя, очей. І як вони темнішають, коли він гнівається. Була кілька разів при напружених телефонних розмовах.

– Мабуть, мені ще тоді варто було зрозуміти, що це не зі мною щось не так, а з нашими стосунками. З його сприйняттям мене. Але я намагалася підлаштуватися, намагалася відповідати. А він усе більше дратувався. Розбив мій телефон. Не знаю, в мене хотів кинути чи, і справді, у стіну кидав через агресію. Перепросив тоді. Начебто затихло все на кілька тижнів, – Міла пересмикнула плечима. – А потім на мене накотило. Я ж казала, у мене бувають перепади настрою, коли я дуже гостро все сприймаю, співчуваю, переймаюся... Напевно, це і справді складно зрозуміти, якщо сам такого ніколи не відчував. А він утомився це терпіти. Важко було. Думаю, ми з самого початку один одному не підходили. Але я, попри те, що намагалася багато в чому відповідати його вимогам, таке терпіти не стала. Я, звісно, чутлива, але й не слабка. І сили волі вистачає. Сама поліцію викликала та побої поїхала «зняти». І пішла від нього того ж вечора. Одразу зателефонувала знайомій дівчинці, адвокату, щоб на розлучення подати. Мене вже не цікавили його причини та вибачення. І погляд батьків. Хоч і вони були шоковані, коли я до них тієї ночі приїхала. Вперше в житті моє рішення батько підтримав без суперечок. Тоді я і вирішила, що все, вистачить підлаштовуватися під когось. А дядько подав ідею про переїзд сюди. Так і зайнялася тим, що завжди недосяжною мрією здавалося, – спробувала вийти на оптимізм, закінчити це якось позитивно, шкодуючи, що так розбовталася.