Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-А  пошити зможеш? Сорочку? Фартух?

-Ні, ти що! Я й голки в руках не тримала!

-А може малювати вмієш?

-Ні!

-А пісні складати?

-І так можна? У дитинстві писала дурні віршики…

-Дурні не треба! А ось пісню долі було б добре…

-Ні, не вмію…

-Сум, а не Свирянка! - зітхнула Лукерія.

-Ну вибачте! – спалахнула Степанія, – я на цю роль не просилася!

             І тут же відчула лагідне прогладжування. Кропивка втішити намагалася.

-Тоді треба навчитися! - винесла вердикт Лукерія, - будь-якому рукоділлю.

-Якому?

-Придумай сама... Можна по сусідках походити, вони точно вміють!

-Добре, Лукеріє, я подумаю. Завтра. А зараз піду, мабуть, спати! Втомилася, сил немає! Спасибі, Крапивко!

 Вдяглася новоявлена Свирянка в бабину теплу сорочку, випрала в тазу білизну, щоб завтра одягнути і підійшла до дзеркала.

            Ні, не ахнула. Обомліла. Волосся, гарними кучерями, спускалося вже до самих плечей. Степаня потягла за один, він пружинкою навколо пальця обвився і підстрибнув.

-Нічого собі! Подружки подумають завивку зробила!

            Але це були ще не всі зміни. Брови у Степанії ширші стали. Вона недовірливо пальцем їх помацала: чорні такі… А раніше доводилося у салоні підфарбовувати. А вії! Не вії - віники! І ніяких тобі бьюті-процедур! Дивилася на себе і раділа і, схоже, це сталося вперше за останні дні.

-Мені, мабуть, і косметика тепер не потрібна! - захопилася вона, - ще б схуднути! І – модель!

«Про що думаєтся, те й сниться»

             Спала тієї ночі Стьопка гарно, міцно. Навіть заснула рано. Ось як несподівано і швидко може змінитися усе життя: ще вчорашня «сова»,  сьогодні засинає, тільки-но  заповзе на ліжко.

            А от сни… Так, скажімо, гарячі, були сни. Снилися їй вчорашні наречені: Дільничний, Сусід та Олігарх.

            Типу, стоять вони всі перед Стьопкою у чому мати народила і руки до неї тягнуть. Вона дивиться на них і не знає, до кого першого підійти, один другого гарніший! Але донизу очі не опускає – соромно! А так хочеться…

            Олігарх найрішучішим виявився, зробив перший крок, по щоці її погладив і каже:

-Моя будеш, Амазонко! Нікому не віддам! – повільно пальцем по шиї ковзнув і почав ґудзики сорочки розстібати.

            Тут дільничний ззаду підійшов, поміж лопаток погладив і на вухо прошепотів:

-Навіщо він тобі? Він старий! А я - молодий! Любити буду, на руках носитиму... - і притулився до спини, обнявши за талію.

            Стьопка застогнала, на груди Тихого від слабкості сперлася, коли і сусід до спокуси підключився. Тихо так підійшов, по-військовому. За руку взяв і до грудей своїх її приклав:

-Степаніє Станіславівно! Військові – люди серйозні! Я чоловік у віці, звичайно, але не старий! З молодими ще позмагаюся! І здоров'я у мене міцне, і харчуюсь правильно! А кохати, як буду! - в очі так серйозно дивиться, з тугою, - втомився я від самотності! Турботою оточу, королевою себе відчуєте! - і, паршивець, повільно її долонею по грудях своїх гладить. А груди в нього нічого такі... рифлені, а шкіра гаряча.

            Тим часом на сорочці ґудзики закінчилися, олігарх в шию Стьопці носом зарився і каже:

-Не слухай ти їх, Амазонко! Що вони можуть тобі дати? Цей шмаркач на свою зарплатню тебе в золото і хутра не одягне! А я одягну… – від його слів мурашки по тілу побігли, а губи олігарха вже шийку покусують, до грудей спускаються і продовжують: – а з військовим відставним занудьгуєш. А я тобі покажу світ! Зірку з неба дістану! – Степаня затремтіла, охоплена тугою, та тут ще дільничний:

-А я в ліжку, знаєш, який ласкавий... - І стегнами об неї потерся, бажання демонструючи. А сусід чомусь по голові погладив і сказав голосом Лукерії:

-Час вставати, господине, світанок скоро!

            Новоявлена Свирянка різко сіла на ліжку, серце калатає, у поту вся, тремтить.

-Лу-лу-ке-ріє, ти?

-Я, господине! Час бажання скидати!

            Стьопка зашарілась і подумала, добре, що Лукерія сни бачити не вміє. «Страмота! З трьома голими чоловіками!» І що примітно, такий явний сон був, ніяк відпускати не хотів. Аж кістки нили, так хотілося додивитися до кінця! Ледве в руки себе взяла. Очі протерли. У вікно подивилася.

-Бл-і-і-н! Ніч на дворі!

-Зоря скоро! - не відставала Лукерія, - Треба йти! Підіймай дупу!