Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Господарочко, а хочеш,  Кропивка тобі з волоссям допоможе? - запропонувала Лукерія, коли Степаня, ледве не плачучи, намагалася розгребти копицю на голові.

-А хочу! - відповіла, - а то в мене навіть гребінця немає, не знаю, як завтра на вулицю виходити?!

«Вік живи — вік учись»

            Волосся торкнулися ніжно, неначе котик хвостиком. Невидима, але дуже вправна Крапивка почала робити Стьопці такий легкий масаж голови, що обережніший за подих повітря. Стьопа відкинулася на спинку стільця і ​​очі заплющила.

-Лукеріє, - покликала вона згодом, - розкажи-но мені, як саме Плетухи людей зводили? Я не дуже розумію, в чому саме борг мого роду? Як його виконувати? Знайомити їх треба? Або що?

-Та ні! Це вони самі! Тобі треба вправити, щоб у них все склалося…

-Як? Принцип розкажи!

-А й я не знаю в подробицях...

-Як же мені тоді? Хто навчить? Може, інструкції є?

-Саме вийде, як почнеш…

-Та як почну? Знущаєшся?! З чого починати? - почала психувати Стьопка. Масаж голови відновився, - як це робили мої предки?!

-Хто як... Бабця твоя, покійниця - вишивала. Її попередниця– плела! А ще раніше – в'язала!

-Та що ж таке! - Степанида очі розплющила, а потім згадала, що співрозмовницю все одно не бачить і знову заплющила, - як вони це робили? Ти бачила?

-Бачила! А як же!

-Ось розкажи. Детально. Як бабуся, ці самі долі, вишивала?

-Ну... Сідала, нитки брала, канву, голку. І давай візерунки виробляти...

-Ні біса не зрозуміло...

-Та що тута розуміти! Очі прикрила – саме прийшло!

-Тобто, бабуся просто вишивала із заплющеними очима і долі самі складалися? Так?

-Так!

-Маячня! Хоча, гаразд. Припустимо. Бабуся вишивала, прабабуся плела. Що плела?

-Кошики, як що!

-Кошики?!

-Так, а її попередниця - шкарпетки в'язала, та панчохи ... - якось уже нерішуче додала Лукерія, відчуваючи, що Стьопка сердиться.

-Коротше, рукоділлям займалися? А долі раз-два і спліталися самі собою? – Степанія розуміла, що нічого не розуміє.

-Який раз-два! Бувало місяцями плели-плели, а ті – ні в яку!

-А чому?

-Та всякі підстави. Скажімо, він народився, а любка його поки що -ні.

-І так буває?!

-А чом ні? Не зустрічала таке подружжя? Він сивий, а вона молода! Живуть – душа в душу! - у голосі Лукерії з'явилися романтичні нотки.

-Зустрічала. І навіть навпаки. Вона сива і товста, а він – красень та альфонс! – пирхнула Стьопка.

-Ні, то не доля, то вже проституція! - теж пирхнула Лукер'я.

-А чи бувало таке, щоб зовсім не вдалося звести душі? – продовжувала допитуватись Стьопа.

-Бувало... - зітхнула охоронниця.

-Часто?

-Ні, у Явдошки Іллівни всього два рази сталося. Бачиш, ті дві пелеринки на подушках? Вони самі…

            Степаня здивовано подивилась на накидки. Звичайні такі, з квіточками та гілочками.

-Це - долі?! - вигукнула вона, - ніколи б не подумала!

-Вони, - знову зітхнула Лукерія, - вбивалася Явдошка, засмучувалася, багато разів пробувала закінчити - не вийшло, не встигла.

-Чому? Що заважало?

-Вона баяла, мовляв чорно все... До половини дійшла - далі зв'язок зникав...

-Шкода… Сумно…

-Добре, а де решта? Ті, що вдалися?

-Хто?

-Ну ці, вишивки, кошики, шкарпетки? Чи їх Плетухи продавали по закінченню?

Тут Лукерія зареготала.

-Ти чого? - здивувалася Степаня, - що я такого сказала?

-Сміхота! Хіба долю продавати можна? Зникали вони!

-Вишивки та кошики зникали? Куди?

-Не знаємо куди! Як спліталася доля - бац! І зникали!

-Кумедно... - протягнула жінка. А потім знову спитала, - а що робити мені? Я не вмію шити чи в'язати. Ні гачком, ні хрестиком.

-Як так? Взагалі? - здивувалася Лукерія, - баба ти, чи хто?

-Я не баба, а жінка! - образилася Стьопка, - ну ось не вмію! Не моє це! Готувати – також не люблю. Ні борщів, ні пирогів!