Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчата вправлялися під керівництвом чоловічка у блейзері та білих штанях. Піаніст із сигаретою в зубах награвав джазовий мотив. Дівчатка у шортах всміхнулися Едді. Його добре знали у клубі, і він був тут доволі популярний. Він затримався коло них, аби ляснути кількох по сідничках і пожартувати, а потім пройшов у кабінет Піта.
Піт «Космос» сидів за столом і читав газету. Він здивувався, побачивши Едді. Піт був товстуном, схожим на м’ячик, із тоненькими вусиками-рисочками та дивною пристрастю до яскравих краваток ручного розпису. Від краватки, яка була на ньому сьогодні, в Едді аж зарябіло в очах.
Вони потиснули один одному руки.
— Здоров, Піте! — сказав Едді, сідаючи на краєчок столу. — Що доброго чувати?
Піт жбурнув газету на підлогу, похмуро хитнувши головою.
— У тому-то вся й штука, що нічого доброго, — сказав він. — Після тієї стрілянини все пішло коту під хвіст. Вчора в нас було лише десять відвідувачів — і то всі подруги моєї дружини, які не заплатили ні цента.
— Кепсько, — співчутливо озвався Едді. — Куди б не пішов, чую одне й те саме. Схоже, що той виродок Райлі багатьом зіпсував бізнес.
Піт запалив сигарету.
— Не можу цього збагнути, Едді. Ніколи б не подумав, що Райлі наважиться викрасти таку дівчину. Він же був бандитом дрібного калібру. Певно, геть здурів. От якби Ма затіяла таке...
— Це не її робота, — швидко проказав Едді. — Нас цілий тиждень не було в місті.
— Так, звісно, — поквапно озвався Піт, вловивши металеві нотки у голосі Едді. — Не бачив вас із хлопцями вже кілька тижнів. Та все одно: якби це я викрав дівчину, то був би дуже обережним. Щойно викуп буде сплачено і дівчину повернуть, у місті стане так гаряче, що Райлі не позаздриш. Запам’ятай мої слова!
— Так, це будуть похорони Райлі, — сказав Едді.
— Хотів би я знати, де він переховується, — зронив Піт.
— А хто така Анна Борг? — ніби між іншим поцікавився Едді, не зводячи очей з кінчика своєї сигарети.
— Навіщо вона тобі? — гостро спитав Піт.
— Просто хочу знати, хто вона, — озвався Едді. — Ти її знаєш?
— Звісно.
— То хто це? І чим заробляє на життя?
— Зброєю. Вона охоронець, — відповів Піт.
Едді здивувався.
— Справді? І кого вона охороняє?
Піт усміхнувся.
— Ніколи не здогадаєшся! Райлі!
— Ну й ну! Оце так новина! — аж присвиснув Едді.
— Я тобі ще дещо скажу, — додав Піт. — Вона опинилась на мілині, і хлопці запитують себе, чому. Вони з Райлі були нерозлучні: ось так, — і він притиснув разом свої два брудні пальці. — І от Райлі витягає найкрупнішу рибину століття, а Анна залишається не при ділі. Це ж безглуздо!
— Може, вона набридла Райлі, — припустив Едді.
— Хлопці кажуть, що це не так. Анна присягається, що Райлі її б отак не кинув. Вона гадає, що з ним щось сталося.
Обличчя Едді було непроникним.
— Ти ж знаєш жінок, — із презирством сказав він. — Вони ладні вимислити будь-що, аби не підмочити репутації. Присягаюсь, Райлі кинув її, щойно перед ним замаячіли великі гроші, а вона не хоче цього визнати.
Піт знизав плечима.
— Можливо. Хай там як, та це не моя справа.
— Вона все ще мешкає у готелі «Палас»?
Піт здивовано глянув на нього.
— Звідки такий інтерес до Анни?
— Ма нею цікавиться.
Піт здивувався ще більше:
— Так, вона все ще у готелі «Палас». У неї на хвості кілька нишпорок. «Федерали» гадають, що Райлі прийшов її навідати, застав у неї Хейні і не зміг відмовити собі у задоволенні пришити його за зраду. Вони думають, що Райлі ще повернеться, аби побачитися з Анною, а тому й пасуть її.
Едді задумливо почухав підборіддя, а тоді озвався:
— Хотів би я побалакати з тією малою, Піте. Зроби ось що: зателефонуй їй просто зараз і скажи прийти сюди. Я з нею поговорю, а «федерали» й не знатимуть, що ми зустрічалися.
— І про що ти будеш з нею говорити? — підозріливо поцікавився Піт. — Я не хочу створювати Анні проблем. Вона нічого поганого мені не зробила.
— У неї не буде жодних неприємностей, Піте. Роби, що я кажу. Вважай, що це наказ Ма.
Піт побоювався Ма, а тому зателефонував Анні.
— Анно? — запитав він під пильним поглядом Едді, — це Піт. Є одна справа... Хочу, щоб ти зараз приїхала до мене. Ні, це не робота, але, може, щось і вигорить... То ти приїдеш? Гаразд, чекатиму, — і він поклав слухавку.
— Вона буде? — перепитав Едді.
— Уже виїжджає. Буде тут за півгодини.
— Дякую, Піте. Я передам це Ма. Вона тебе не забуде.
— Краще б вона про мене забула, — ніяково озвався Піт. — І послухай-но, Едді, ніяких дурниць!
— Розслабся! Я лише по-братськи з нею побалакаю, — криво посміхнувшись, мовив Едді. — Було б добре, якби ти трохи прогулявся. Десь так із годинку.
Піт знизав плечима.
— Гаразд, мені саме час обідати. Тож я так і зроблю.
— До речі, Піте! — додав Едді. — У тебе є «пушка»?
— А навіщо вона тобі? — вражено запитав Піт.
— Ну ж бо, Піте! Щось ти забагато патякаєш! То в тебе є пістолет?
— У верхній шухляді, зліва, — сказав Піт.
— О’кей. Можеш іти.
Коли Піт пішов, Едді всівся за його стіл, тоді відчинив шухляду, витяг звідти револьвер 38-го калібру і поклав зверху. Він не хотів ризикувати з дівчиною, котра працювала охоронцем у Райлі. Жінки-охоронці мали залізні нерви, а крім того, Едді був певен, що саме Анна й застрелила Хейні.
За тридцять хвилин він почув цокання підборів у коридорі й хутко поклав руку на револьвер.
Двері розчахнулися, й до кімнати влетіла Анна. Вона була в блідо-зеленій літній сукні і крисатому солом’яному капелюшку. Едді подумав, що виглядає вона приголомшливо.
Лише на середині кімнати вона його помітила. Жінка хитнулася у бік дверей, а потім стала, раптом збліднувши. Її погляд зупинився на револьвері.
— Привіт, бебі! — озвався Едді. — Заходь же! Тільки дивись, не наклади в штани! Це дружня
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз», після закриття браузера.