Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Із цього випливає, що якщо можна перешкодити картелям вербування, обмеживши приплив учнів у в’язниці, то можна прикрутити кримінальний ринок праці. По-перше, це змусить злочинні організації платити своїм співробітникам більше коштом своїх прибутків. Це також стримає їх від насильства над своїми працівниками. Розкидатися працівниками можна тільки тоді, коли кандидати на заміну стоять у черзі. У минулому домініканські гангстери не панькалися з норовливими поплічниками або виряджали їх на війну проти інших банд, бо в них завжди були напохваті нові співробітники. Якщо в’язниці в Домініканській Республіці чи деінде зможуть прикрутити цей кран, бандам доведеться брати приклад з Піта, терплячого голландського дилера, який прагне зберегти контакти й радше залагодити все миром.

Розділ 4. Піар і божевільні з Сіналоа

Чому картелі дбають про корпоративну соціальну відповідальність

У Куліакані, столиці ураженого нарковійною мексиканського штату Сіналоа, панує карнавальна атмосфера. Чоловіки, жінки й діти заполонили вулиці, ходять і співають під звуки труб і тромбонів. Це був лютий 2014 року, і щойно країною перебігла радісна новина, яку ніхто й не сподівався почути: Хоакін Ґусман, ватажок сіналоанського картелю і один із найбільш розшукуваних людей у світі, опинився за ґратами. Ель-Чапо (Коротун), як називали ватага картелю, очолював багаторічний терор, наказуючи мордувати тисячі людей у Сіналоа і за його межами. Роками він вислизав владі з рук: йому вдавалося чкурнути, перш ніж гелікоптери доправлять спецпризначенців. Але і йому урвалася нитка. Після драматичної втечі каналізацією в Куліакані, куди він поліз через потаємний люк під ванною в конспіративному будинку, Ель-Чапо подався до прибережного курорту Масатлан. Там його й знайшли в дешевому готелі, заарештували під прицілом зброї та доправили до Мехіко, де провели перед телекамерами, які транслювали новину мільйонам вражених мексиканців.

Населення його рідного штату відреагувало негайно. Кілька днів сіналоанськими містами розліталися летючки, що закликали громадян виходити на вулиці й відзначити цю визначну подію. Сіналоанці радо влаштовували урочисті ходи. Однак у парадів на відзнаку арешту Коротуна була дивна особливість. Якщо придивитись до учасників ходи – натовпу молоді й старих, жінок і чоловіків, підлітків і цілих родин, – на них можна було побачити футболки, а в руках – плакати з вельми несподіваними гаслами. На одному було написано: «Коротуна люблять і поважають більше, ніж багатьох політиків!» «Сіналоа належить тобі, Коротуне», – читаємо на наклейках із футболок. На деяких був одяг із цифрою «701», місцем Ель-Чапо в рейтингу мільярдерів за часописом «Форбс». На обтягнутому топі однієї дівчини – напис: «Коротуне, зроби мені дитину». Юрми сипонули на вулицю не для того, щоб засудити небезпечного наркоторгівця, а щоб підтримати його. На вулицях, якими посувалася хода, котрій поліція не перешкоджала, бо мала нібито важливіші справи, раз по раз лунало: «Хай живе Ель-Чапо!»

Погубник тисяч життів, Коротун Ґусман мав би бути найбільш осоружною людиною в усій Мексиці. Але подекуди в країні, де він накоїв найбільше лиха, громадська думка зазнала химерних метаморфоз. Хоча дехто брав участь у ході на його підтримку в Куліакані з примусу, назагал люди щиро ним захоплювались. Опитування громадської думки в країні, проведене газетою Reforma, показало, що лише 53 % респондентів схвалюють його арешт, а 28 % – рішуче проти37. Про мексиканських наркоторгівців складають «наркокориди», – палкі балади для тромбона й акордеона, в яких розповідається про їхні звершення і вправне обдурювання поліції. На пошану Коротуна Ґусмана зірка місцевої естради в стетсоні на голові Хосе Евлохіо Ернандес, на прізвисько Кольт Сіналоа, проголошував:

Нехай не вдався він на зріст,

Наш любий Коротун, проте

Для мене він сягає головою неба.

І серед велетів він є

Найбільшим велетом для мене38.

Ув’язнення маленького велета тривало недовго: у липні 2015-го, трохи більш як за рік після арешту, влада Мексики оголосила, що Ґусман знову вислизнув з її рук. Записи відеоспостереження, які згодом оприлюднили роз’юшені посадовці, показують, як Коротун ходить, а тоді завертає за ріг, до особистої ванни, – і як здимів. Пізніше керівництво в’язниці знайшло отвір у душовій кабіні, що вів до професійно спорядженого тунелю завдовжки з милю; тунель був обладнаний простенькою системою вентиляції та рейковим транспортом, за допомогою якого вивозили землю та інше сміття. Оцим тунелем і втік Коротун, походьма розбиваючи лампочки, а тоді розчинився в сільській місцевості. Уже за кілька годин на YouTube з’явилися перші наркокориди, що оспівували зухвалу втечу. Такий собі Лупільйо Рівера недбало пояснював:

Кокс водою й повітрям ішов із далеких земель,

а усе врятував хитромудрий тунель.

Коротун – не єдиний популярний бандит. Цікавою особливістю наркоторгівлі є те, що чолівк індустрії, як правило, має кращу репутацію, ніж більшість злочинців і, звичайно ж, політиків (Конгрес США багато віддав би за такі рейтинги, як у Ель-Чапо). Перемитники навіть задають тон моді: коли брали м’язистого наркобарона Едґара Вальдеса Вільяреаля, якого за світле волосся називали Лялькою Барбі, на ньому була яскраво-зелена сорочка поло від Ralph Lauren, і крамниці одягу в Мехіко швиденько узялися продавати копії молодикам, які прагнули бути схожими на бандюгу.

Щось схоже відбувається і в західних країнах, де створюють романтичний образ наркоторгівців, що часто застує їхні злочини. Джонні Депп грав роль милого колумбійського капо-американця у фільмі «Кокаїн» про становлення медельїнського картелю Пабло Ескобара. Син Ескобара, Хуан Пабло, написав книжку про батька, в якій розповів, що кримінальна кар’єра того почалася ще зі шкільної лави, коли той продавав фальшиві дипломи своїм шкільним друзям. Говард Маркс, засуджений британський наркоторговець, написав автобіографію, назвавши її «Містер Крутий» (один із його псевдонімів), і непогано заробляв на інтерв’ю, в яких описував свою кримінальну кар’єру як цікаву пригоду.

Насправді в картелі немає нічого романтичного. Під орудою Коротуна Ґусмана сіналоанська мафія жорстоко вбивала і калічила кожного, хто стояв на їхньому шляху. Жертв катували, спалювали живцем, прилюдно вішали – і не в ім’я революції, а заради зиску для картелю. Такі люди, як «крутий» Говард Маркс, може, самі й не вбили нікого, але саме їхніми грошима розраховувалися з убивцями. Цей бізнес такий же мерзенний, як і вони самі. Проте ними не гидують: ватажки наркоіндустрії вважаються гоноровими бандитами і на батьківщині, і за кордоном. Ця трансформація народної