Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

2 112
0
27.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Іноземця" автора Владислав Вікторович Манжара. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 31
Перейти на сторінку:
вищий за самого Бороду, зумів блокувати його удар. «Швидше, бо зараз прийдуть інші» – закричав Борода. Я відправив вовка йому на поміч.

Вовк в кілька стрибків подолав відстань до ворога і впивсь йому в руку. Крики рознеслись по безлюдній гірській місцевості і віддались луною.

Ворог дістав щось схоже на палиці. Вмить вона стала довшою. Цього моменту наче чекав Борода. Він вдарив супротивника по нозі, і цим змусив його присісти, вихопив палицю і вдарив його в затилок. Це неминуче відключило опонента.

Платформа почала спускатись. На ній було видно 4 ноги. Борода побіг туди і не дочекавшись повного опускання наніс удар по одній з ніг. Від такої несподіваної атаки другий ворог впав на живіт, де був нейтралізований наступним ударом в голову.

Третій ворог відштовхнув Бороду від падкого товариша і вже націлив свою зброю на нього, але Я встиг збити його. Всім своїм тілом Я навалив ся на нього і притис до землі. В такому, вигідному для мене, положення Я вдарив його кілька разів, але це не дало бажаного результату. Ворог вдарив мене та з кинув з себе.

Кілька секунд Я приходив в себе. Наступне, що Я побачив, це як на мене замахується ворог, але не встигає ударити. Його випереджає Борода і ударом в ніс, відправляє нападника в світ снів.

Я ніяк не чекав що Борода зробить щось подібне. Він взяв гвинтівку, яку загубив третій, і націлив її на нерухоме тіло. Холоднокровно натиснув на спусковий механізм. Пролунав неголосний холопок. Вѣдану сіпнуло. Борода навів зброю на наступного. Вѣдана не витримала. З криком «Ні» вона відвела її від беззахисного тіла.

– 

Дай Я зроблю це! – Сказав Борода.

– 

Для чого? Вони і так переможені. – запитала Вѣдана.

– 

Що ти пропонуєш? Взяти їх з собою. А далі? Вони лиш будуть марнувати наші запаси. Якщо залишимо їх тут, вони теж помруть. Замерзнуть до світанку. Але є вірогідність, що хтось з них отямиться. І тоді він пожалкує, що не помер так, як його товариш. До того ж, ці створіння забрали твого батька, і без найменшого сумніву вбили б тебе, якби були на нашому місці.

Він відчув як хватка Вѣдани послабла. Скориставшись ново відчутою свободою Борода навів гвинтівку на все того ж безпорадного ворога. Вѣдана відчула, що втрачає контроль і додала:

– 

Це не привід попускатись до їхнього рівня.

В це момент Борода робить постріл.

Вони ще кілька секунд дивились один одній в вічі. Вѣдана здалась і відійшла в сторону. Борода зробив 3 постріл.

Нарешті ми сховались від бурі всередині вімани. В кабіні екіпажу панувала тиша. Вѣдана навіть не дивилась на Бороду. Я сам не знав що собі думати. Він такий добрий господар і при цьому такий холоднокровний вбивця. Це було цікаве поєднання якостей. Мені такі люди ще не зустрічались. Я ставлюсь до його вичинку негативно, але щось в його логіці є. Може тому Я не чинив опір, коли ще міг щось зробити. Якась частинка мене вважало його правим. Зараз не хочу робити якісь висновки. Занадто мало Я знаю його. Але дещо можу сказати. Тепер Я буду пильніше за ним стежити. Як би він нас не почав вважати непотрібними.

30 Єлѣтъ 76 З.Р.З.      1:56

Буря завершилась ближче до середини дня, залишивши після себе замети. Вийшовши з колісниці, Я побачив білосніжні схили. Небіщиків не було видно. Вони були поховані самою природою. Я обдививсь віману. З вигляду все було ціле. Я повернувсь назад і запустив діагностичну систему. Система не виявила ніяких неполадок. Заметіль не нанесла ніяких пошкоджень, і можна було летіли в будь яку точку Земної кулі.

– 

Всі системи в працюють належним чином. Я пропоную заскочити і до мого транспорту. Там залишились корисні речі, які Я не зміг взяти з собою.

– 

Наприклад… – Сказав Борода.

– 

Наприклад мої улюблені інструменти. Не те щоб вони якісь особливі, просто Я звик до них. Не думав, що вони можуть мені знадобитись тут, тому лишив їх на колісниці. Не виключено, що піраміди треба буде настроїти. інструменти можуть нам знадобитись.

– 

Введи координати. Хочу оцінити де це.

Я переніс данні про місцезнаходження свого корабля на карту навігаційної системи. На об’ємній карті з’явилась цятка.

– 

Заведи тепер наше положення та положення пірамід. – Попросив Борода.

Цятки, які з’явились були розкидані, по-відношенню до першої. Не зважаючи на чималий гак, борода запропонував спочатку вирушити до мого корабля. Інструменти і справді можуть стати в пригоді, і краще вони будуть і не знадобляться, ніж ми ламатимемо голову, чим їх замінити.

Через кілька частей все було готово для злету. Всі зайняли свої місця та пристебнули ремені. Під час польоту в атмосфері може добре трясти. Ми добре поламати голову, щоб придумати посадочне місця для Вовка. Довелось просто закріпити його корпус поясом за ручки біля стіни. Надіюсь це йому не зашкодить. Я сів за панель керування. Курс з керування такими кораблями проходили всі. Коли подорожуєш в пошуках нової Землі для дому, це важливо для виживання. Тому без будь яких труднощів ми піднялись на висоту достатню для польоту. Благо, система безпілотного керування була справна. Я лиш обрав введенні раніше координати і ми помчали до моєї колісниці.

Дорога до місця призначення зайняла в нас кілька годин. Як добре знову переміщатись не пішки, а на зручному та швидкому транспорті.

Після приземлення Я пішов сам. Не було нужди йти туди всім. Вийшовши з колісниці постаравсь зорієнтуватись у просторі. Давненько Я тут не був. Все ще дужче присипало снігом.

Через кілька частей Я зрозумів куди мені йти далі. Мій зореліт знаходивсь в кількох кроках звідси, за скелею. Обігнувши її Я побачив замасковану колісницю. Сніг лише допоміг замаскувати її краще. Якби не знав, що то він, подумав би, що то просто скеля.

Залізши в середину, Я вмить знайшов свій ящик з інструментами. Добре, що люди, які придумували цей ящик продумали, що його можна носити на плечах. Ящик був не високим, але довгим і широким. Це дозволяло йому зручніше сидіти на спині. Також достоїнством саме цього ящика з інструментами було те, що інструменти які часто застосовуються, зберігались знизу в спеціальному відділенні. Це дозволяло витягувати їх не знімаючи ящик.

Надівши його, Я попрямував назад. На порозі мене вже чекав Борода. Не всиг Я навіть зайти, як він попросив в мене деякі інструменти.

– 

В тебе там є маленька викрутка та датчик для стабілізацію.

1 ... 20 21 22 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"