Читати книгу - "Щоденник Іноземця, Владислав Вікторович Манжара"

Є. Викрутка взагалі мій улюблений інструмент. Зараз дам. А навіщо тобі?

– 

Пам’ятаєш, я розповідав за модернізацію свого наруча. Так от. Останнього разу, коли Я ним користувавсь, він іноді дивно поводивсь. Я підозрюю нестабільну роботу ефірних батарей. Хочу зараз перевірити їх. А то перепади енергії погано впливають на начиння, сам знаєш.

– 

Добре. Але ми скоро вилітаємо. Коли піднімемось, почнеш свої налаштування. Все одно летіти кілька годин.

– 

Добре. Давай, запускай двигуни.

От ми литим до пірамід. Через кілька годин Я зможу попередити свій флот та посприяти порятунку викрадених людей. Щоб не гаяти час, Я вирішив почитати маршрутні сторінки, журнал колісниці та інші данні, які зможу знайти. Це може вивести нас на якийсь слід.

Я був правий. В записах є інформація, що всіх людей звозять до Врат Междумір’я. Нажаль точного місцезнаходження та цілі не вказано. Можливо наш новий компаньйон знає де це. Крім того в базі піраміди повинна бути ця інформація.

Поки ми летіли до пірамід, Борода налаштовував свій наруч. Я не хотів його відволікати, тому дочекавсь, коли він закінчить. Після того, як він відклав інструменти Я запитав його за Врата.

– 

Так. На Мідгарді є кілька. Але найближчі далеко звідси. До того ж на півночі. Чому ти спитав?

– 

Туди звозять полонених. Принаймні такі записи були в бортовому журналі.

– 

Цікаво для чого вони їх туди звозять? Може, робоча сила? Але для чого? Занадто багато питань.

– 

Я планую відправитись туди. Туди могли доправити і батька Вѣдани.

– 

Добре. Але спершу закинете мене назад. Я не горю бажанням так далеко йти при наявності транспорту.

Я нічого не відповів. Якщо Врата будуть в протилежному боці, Я не хочу гаяти часу на підвезення такої людини. Є щось в ньому загадкове і лякаюче.

Залишилось менше півгодини до пірамід. Це велика удача, що нам трапилась ця колісниця. Так би довелося долати цей шлях пішки, що зайняло б у нас занадто багато часу. Шанси на порятунок зростають кожної миті. Видно що Вѣдана повеселішала. Це не може мене не радувати. Приємно дивитись на її посмішку. На її очі, які в цей момент випромінюють радість. На неї саму. Дівчину, яка вперше за кілька днів світиться і випромінює енергію.

Ми прилетіли до піраміди. Точніше до комплексу з трьох пірамід. Борода відмітив що вже за версту до місця його наруч почав заряджатись. Тут можна поповнити запаси енергії.

Місце було засніжене. Сніг покривав всі алеї і тераси. Одразу було видно, що місце закинуте. Сумно було дивитись на цю величну архітектурну споруду з такими широкими можливостями використання. Нажаль холод не давав використовувати ці можливості.

Приземлились ми неподалік від входу. На якійсь площі. Можливо в минулому вона і була тут закладена, саме для посадок віман. Метровий шар снігу вкривав площадку. До входу було кроків тридцять, але йшлось важко.

Діставшись до входу виникла проблема. Він був запечатаний двома кам’яними брилами. Схоже тут застосовувались відштовхувальні поля для пересування брил. Збоку блоків встановлювали спеціальні двигуни, які переміщали блоки роздвигаючи або здвигаючи їх. Я підійшов до дверей та активував свій наруч. Мій кристал висвітлив інформацію, що для входу треба знати ключове слово. Типова система захисту для таких механізмів. Говориш ключове слово та дію над дверима. От тільки слова ми не знали. В цьому і полягала наша проблема.

– 

Погана новина. Ці двері відчиняться, якщо сказати ключове слово. Я не знаю Як потрапити всередину.

– 

Що значить, не знаю як. Має бути якийсь спосіб. Не може бути, тутешні жреці не залишили якусь підказку наступним поколінням. Запропонував Борода.

– 

Можливо. Та Я пропоную повернутись на віману і в теплі подумати про це.

– 

Там ми нічого нового не вигадаємо. Можливо підказка в нас під носом. Це буде сумно, якщо ми відправились в дорогу для того, щоб просто подивитись на двері.

– 

Борода правий. Тут має бути якась підказка. – Підтримала Вѣдана.

– 

Добре. Давайте пошукаємо. – Я погодивсь, хоча і знав, що таких підказок не залишають. Вони можуть бути де інде, але не біля дверей. Ключове слово може передаватись лише в вузькому колі, щоб потім бути використаним. Але не біля дверей. Ми всі почали шукати, щось цікаве. Я лише зробив вигляд, а сам думав, як можна обійти систему.

Прокручуючи в голові знання з архітектури,а їх було не так багато, Я згадав принцип дії і сам спосіб активацію двигунів. Вони активувались послідовністю сигналів різної частоти в певний момент часу. Це дозволяло досягти відгуку між двигуном та Землею, щоб спрямувати цю силу на подолання земного тяжіння. Мені згадалось, як ми в роки юності пробували літати з братами за допомогою простих підйомників для ящиків. Суть та сама, хоча і в менших масштабах.

– 

Я знаю, що нам треба! – Скрикнув Я та побіг до корабля.

Хутко взявши свої інструменти, Я повернувсь до дверей. Мої супутники стояли біля дверей та чекали. Я заходивсь підключати випромінювач частото до свого наруча. Розваги, за які нам не раз влітало виявились в нагоді. Я й досі пам’ятав, як саме можна визначити частоти відгуку.

– 

Що саме ти хочеш зробити? – Не витримав Борода.

– 

Я приведу в дію один з двигунів. Це не складно. Просто випромінювачем попасти в потрібну точку і послати туди послідовність з певних частот. Кам’яна брила не зворухнеться від цього, але ми зможемо з легкістю її здвинути. Якщо Я правий.

– 

Як я сам до цього не додумавсь. Очевидно ж, що тут стоять резонансні двигуни для підняття брил. Молодчина! А ти таке раніше робив?

– 

Було кілька разів, але з меншими двигунами.

Все було готово до спроби. Я присів, опершись на одне коліно, підібрав частоти і зациклив їх відправку. Вони повторювались кожні 36 долей. Це означало, що за частину в мене буде десь 36 спроб поцілити. Досить непогано. Я направив ввімкнений випромінювач в сторону, де на мою думку був двигун. Тепер головне, щоб сигнал пройшов через камінь. Перші цикли. Нічого. Я перевів випромінювач трохи вправо. Знову нічого. Ще трохи вправо. Знову нічого.

– 

Спробуй тепер взяти лівіше. – Запропонувала Вѣдана.

Я взяв лівіше, але нічого не відбулось. Я почав переживати, що моя затія марна. Але Вѣдана підбадьорила мене і Я продовжив спроби. Лівіше вже брати нікуди, тому Я знову повернувсь до напрямку праворуч. Коли Я перевів руку з випромінювачем правіше, підійшов вовк і взявши мою руку