Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » По секрету твоя, Рошаль Шантьє 📚 - Українською

Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

593
0
03.09.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "По секрету твоя" автора Рошаль Шантьє. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 87
Перейти на сторінку:
Розділ 14

Світ набуває чіткості перед дзеркалом жіночого туалету. Я дивлюся на себе, а бачу дівчину з білим, як у гейші, обличчям. Вмикаю занадто сильний тиск води, від якого мої джинси покриваються бризками, і вмиваю обличчя. Легше не стає. Тільки прохолодніше. І я не знаю, чи це проблема.

Все, чого я хочу, це піти додому і сховатися під ковдрою. Хочу бути страусом. Відлуння татового виховання. Я не вмію вирішувати питання, я вмію ховатися в панцир, як той равлик, що ховається у своєму будиночку за найменшої небезпеки. І зараз мені цього хочеться, як ніколи.

Повернутись із гордо піднятою головою? Так, мабуть, я могла б, якби не мій перший прояв почуттів. Моя ганебна втеча, за яку зараз, оговтавшись, я себе корю.

Відсиджуватись тут довше? Так. Мабуть, це найкомфортніший для мене варіант. Я посиджу тут до закінчення пари, а потім потопаю на інші. Тільки свої речі забрати не буде можливим без зустрічі з ним. А з Аріною ми не настільки близькі, щоб я могла звернутися до неї. Можна було б скинути все на погане самопочуття, знайшовши її номер в чаті загальної групи, але телефон залишила на столі.

Вмившись востаннє, я витираю обличчя паперовим рушником, налаштовуючи себе на твердість думки.

Я просто перепрошу і увійду в аудиторію. Все. Адже це легко.

Чим швидше я наближаюся до тих злощасних дверей, тим повільнішими стають мої кроки. Жахливо повільно я простягаю руку, звертаючи увагу, що пальці нездорово тремтять, і беруся за ручку. Пульс віддає у вухах, адже я відзначаю все, що відбувається. Клац — і я вже тягну двері на себе. Крок, який я роблю немов у прірву, у тиші зали — гуркіт, який створив велетень. Інші це теж помічають? Ще кілька кроків і я бачу його. Не можна дивитися. Не можна. Я обертаюся на одногрупників, які оглядають мене без особливого ентузіазму. Хтось дивиться здивовано, а в деяких на обличчі написано, що моя витівка непоміченою не залишилася, і вони вже вирішили, що я не надто адекватна. Так, людям вистачає однієї помилки, щоб поставити на людині хрест. Хорошим вливанням у колектив мою появу не назвеш.

— Все в порядку? — як обухом по голові. Бах. І зірочки в очах. Зовсім неприємні.

Він дивиться на мене з розумінням, і його очі наказують мені зібратися. Мені потрібно відповісти правильно, скористатися його фразою як рятівною. Мені треба відповісти.

— Так… — голос звучить чужим. Взяти себе в руки? Ні, не чула. Не можу. Прокашлююсь, роблю вдих. Знову. — Вибачте, так. Я можу сісти?

— До туалету припекло? То йди ще посидь! — кричать звідкись згори, і аудиторія реагує гоготом.

— Я б порадив Вам, пане Голубе, бути таким інтелектуалом на іспиті, але там Ви чомусь вважаєте за краще бути коровою, а не птахом. — Марк киває мені на мій стілець, поки зал знову трясе сміх. А мені тепло. Заступився. Він за мене заступився.

— А чому коровою, Марку Валентиновичу?

— Бо твоє мукання, Голубе, на людську мову мало схоже. Бажаєте ще попрактикуватися в словесності або приступимо до профільного предмета?

 

— Ти як? — шепоче Арінка, а мене тільки на кивок і вистачає. Як я? А чорт його знає.

Лекція проходить десь повз мене. Я думаю про те, що загралася. Чоловік, якого я дізналася в Австрії — мій викладач. З глузду з’їхати можна. І що тепер?

«Що тепер, Таю? А що може бути, наприклад? Метелики та квіткова галявина? Ага, з Іллею! Ти у відносинах взагалі!» — подумки кричу сама на себе.

Так, Ілля нав'язаний, так, не ідеал мрій і була б моя воля, я з превеликим задоволенням, побула б одна, а потім спробувала стосунки з кимось іншим, як це роблять усі нормальні люди. Не влаштовує когось щось, нема почуттів — розпрощалися. Але тільки воля тут не моя зовсім!

Я вже бачу налиті кров'ю очі батька, коли повідомляю йому цю славну новину про свій розрив з Іллею. Навіть плечима пересмикнула. Він же мене не пробачить, зі світу зживе, а мати... Та, кому взагалі є діло до моїх бажань?

І з чого я взяла, що Марку ці проблеми потрібні? Ну, був роман курортний і що? Навіщо йому стосунки зі студенткою, навіть якщо не брати до уваги мої сімейні складнощі? Дізнаються студенти, почнуться розмови, знову ж таки, незабаром, до батеньки дійде…

— Гей, ти йдеш? — вириває мене з роздумів Арінкин голос.

— Що? — скидаю на неї очі.

— Пара закінчилася, соня! Ходімо вже. Ти й так привернула увагу більше, ніж потрібно і це в перший день.

Згідно кивнувши, встаю і починаю складати речі у сумку. Приходить шалена думка, що Марк затримає мене, захоче поговорити, але вона швидко йде геть, коли я нарешті наважуюсь подивитися на нього.

Біля професорського столу стоять дві дівчини з нашого групи. Дві красуні: підбори, спідниці — все стереотипно. Він розмовляє з ними. Куточок губ піднятий, погляд приріс до очей однієї з них. Жодних вольностей. Впевнений, зібраний, сексуальний. Мій викладач. Інтимна фантазія студентки. «А в мене він був» – шепоче свідомість. М-да, сумнівна гордість…

— Ти так на нього не дивись, — шепоче Арінка, підхопивши під руку, — Ксюха за нашого викладача голову відкусить. Та ще швабра, піранья.

— Ксюша?

— Он та блондинка, Маркофанатка. Можна сказати, голова Маркового фан-клубу! Подивися, і як тільки очі не покосило, щосили їх зводить. Вона так швидко моргає побачивши його, що нарощені вії дивом тримаються.

— Симпатична… — кажу, пропускаючи повз вуха колкі фрази.

— Симпатична, тільки наш Марик на неї не дивиться. Він взагалі ні на кого не дивиться, дівчата вже переживати почали, що він взагалі того… — знижує вона голос до шепоту, проходячи повз шумної в коридорі компанії.

— Чого, того, Арін?

— Ну, того самого. Гей.

— Він і гей? — я ледве стримую сміх. Знала б вона наскільки він... не гей...

— Ну так. Я також не вірю. Точніше сподіваюся на краще. Не хотілося б жіночого всесвіту такого мужика втрачати, — сміється і я підтримую.

Мені з нею легко і дуже хотілося б нарешті обзавестися доброю подругою, яка і зрозуміє, і підтримає. Усього хочеться справжнього. І дружби, і кохання. Я абсолютно героїчно висиджую ще дві пари і нічого не відбувається. Абсолютно нічого. Не знаю якого Армагеддону я чекала, але з насущного: одногрупники не чіпляються, Арінка щебече, а Він не пише. Зовсім. Я не відповіла на те повідомлення. Не розумію, як і що можна написати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 20 21 22 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По секрету твоя, Рошаль Шантьє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"