Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

надійде час збивати дебет із кредитом, він лишиться радше

в плюсі, аніж мінусах.

— Я би сказав, у нас дуже неформатний загін, — вигнувши

шию й поглянувши вверх, звернувся до нього Вербінський. —

Скільки нам хоч народу протистоятиме, не знаєте?

— Точно не скажу, — відповів Бугай. — Може, трохи більше, ніж нас. Проте їх розпорошено між машинним відсіком

і командним.

— Такі самі каліки, як і ми?

Бугай озирнувся через плече. Істина полягала в тому, що

принаймні половина людей, яких він вів у бій, уже зазнали

травм. Дехто мав щільні бандажі на обох руках, дехто — шви, накладені на рани. За нормальних обставин ця половина все ще

лежала би в лазареті. Дідько, та й він сам не повинен був би

лізти в зону вогневого враження, от тільки Бугай не збирався

відсиджуватися за спинами тих, кого сам же відправляв

у м’ясорубку.

— Десь так.

— А знаєте, якби ви не забрали в нас ту броню розвідників, я міг би все це зробити. Навіть не своїм відділенням. Тупо сам.

— Еге ж. Знаю.

— Виходить, було би добре, якби ви тоді хоч трошки мені

довірились, правда?

— Типу того.

До точки переходу можна дістатися в два способи. Кабіна ліфта

могла вмістити майже половину їхнього загону і при цьому

лишалася настільки маленькою, що навіть одна граната, кинута

зверху через прочинені двері, нейтралізувала би майже їх усіх.

Альтернатива полягала в широкій пологій естакаді, яка

починалася на рівні палуби тора й тугою спіраллю

закручувалася вгору до осі корабля. Її кривизна збігалася

з обертовим моментом тора, тому чим швидше їхали

електрокари, тим сильніше їхні колеса притискалися до підлоги.

Тут, унизу, це не мало великого значення, зате нагорі, де бій

відбуватиметься фактично в умовах невагомості, кожна йота

стабільності й контролю за ситуацією буде на вагу золота.

Перші постріли пролунали по осі згори, й кулі вибили перші

осколки з керамічної поверхні дороги перед першою машиною.

Бугай спробував якомога сильніше закинути голову, щоб

розгледіти, звідки почався напад: самої точки переходу чи

барикади трохи ближче до них.

— Хуарес! — крикнув Вербінський. — Прикрий нас.

— Слухаюсь! — почувся голос десь ззаду. Бугай крутнувся

у «месі», намагаючись подивитися через плече. У третьому, останньому електрокарі морпіх-марсіянин ліг на спину, скерувавши вгору довгу гвинтівку з оптичним прицілом.

Здавалося, він заснув, аж поки не пролунав єдиний постріл.

Бугай спробував іще раз поглянути нагору, але в «месі» це не

вдалося. Тому він узяв свій планшетник і скористався ним, ніби

дзеркалом. Високо вгорі у невагомості пливло тіло з рожевою

хмаркою крові, яка утворилася навколо його талії.

— Мінус один, — прокоментував Вербінський.

Перестрілка тривала, і коли вони на швидкості виїхали на

естакаду. Шелестіння шин по палубі, до якої вони майже

липнули, змінило тональність, бо з кожною секундою на них

тиснула все менша сила ваги. Бугай відчув, як легшає в пасках

його тіло. За краєм рампи тепер розчахнулася прірва

завглибшки з третину кілометра, що тепер відділяла їх від

палуби тора. Люди Ешфорда були десь угорі, але не настільки

далеко, щоб не бачити металевих барикад, які вони

поприварювали до стін і підлоги. Чоловік із болем подумав, що

для них він — найвища ціль. У нього засвербіло в карку.

Із-за барикад вигулькнуло дві голови. Іскрами спалахнули

дула їхніх гвинтівок. Ззаду у відповідь гаркнув марсіянський

карабін, і один із нападників обм’якнув. Інший просто втік.

— Гаразд, — мовив Бугай. — Далі без прикриття нам дороги

немає.

Корін розвернула автокар, уткнувши його носом у стінку, й вислизнула з машини