Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Ніхто не вмирає марно, — сказала Марія. — Тепер вони всі мені допомагають.

— Нехай вони допоможуть тобі через годину, — мовив лейтенант.

— Допоможуть, — сказала Марія. — Будьте певні. Тепер мені допомагає багато людей, дуже багато.

Вона сиділа цілком спокійна, відхилившись на спинку сидіння. Скидалося на те, що вона відчула тепер у собі дивовижну впевненість. Таку саму впевненість, яку відчула колись, п'ятсот із чимось років тому, інша дівчина її літ на базарній площі міста, що зветься Руаном.

Та Марія не думала про це. Ніхто в машині про це не думав. Цих двох дівчат, Жанну і Марію, ніщо не єднало, крім отієї дивовижної впевненості, що несподівано вселилася в ниу у потрібну хвилину. Проте всім тим поліцаям ставало неспокійно на душі, коли їх погляд падав на Марію, яка дуже прямо сиділа у промінні ліхтаря, що світив їй в обличчя.

Машини рушили. На задньому сидінні першої машини автоматники складали свою зброю у грубі брезентові чохли: відгвинчували приклади й застромляли їх у косі кишені, стволи з руків'ями — всередину, а магазини — у пласкі зовнішні кишені.

З-за рогу будинку вийшов негр у солом'яному капелюсі й помахав машині. Він сів спереду з водієм, і всі чотири машини повернули на шосе, що вело узбережжям до Гавани.

Сидячи поряд з водієм, негр засунув руку під сорочку й почав перебирати сині камінці намиста. Він сидів мовчки й перебирав ті камінці, мов чотки. Колись він був вантажником у порту, а потім став поліційним агентом і за сьогоднішню роботу мав отримати від гаванської поліції п'ятдесят доларів. П'ятдесят доларів — то в Гавані чималі гроші, як на наш час, але негрові тепер не думалося про гроші. Коли виїхали на освітлену вулицю Малекон, він нишком озирнувся й побачив горде, осяйне обличчя дівчини та її високо піднесену голову.

І негр відчув страх. Він перебіг пальцями по всьому своєму намисту й міцно затиснув його в кулаці. Та воно не допомогло йбїлу позбутися того страху, бо тут він зіткнувся з іншою магією, що була сильніша за всі його амулети.

ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937 -1939

SELECTED JOURNALISM

1937–1939

THE FIRST GLIMPSES OF WAR SHELLING OF MADRID A NEW KIND OF WAR THE CHAUFFEURS OF MADRID A BRUSH WITH DEATH THE FALL OF TERUEL — THE FLIGHT OF REFUGEES BOMBING OF TORTOSA TORTOSA CALMLY AWAITS ASSAULT A PROGRAM OF U. S. REALISM FRESH AIR ON AN INSIDE STORY THE SPANISH EARTH ON THE AMERICAN DEAD IN SPAIN

ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ ПРО ВІЙНУ

НАНА, 18 березня 1937

Валенсія (Іспанія). Коли наш військовий літак, що летів з Тулузи, спускався над діловими кварталами Барселони, вулиці міста були безлюдні. Такі ж безлюдні, як і недільного ранку в діловому центрі Нью-Йорка.

Літак м'яко торкнувся бетонної смуги і з ревом вирулив до невеличкого будинку; там ми, промерзлі після перельоту над засніженими Піренеями, гріли руки об чашки кави з молоком. А надворі пересміювалися троє вартових у шкіряних куртках і з пістолетами. Тут ми дізналися, чому Барселона була така безлюдна.

Щойно прилітав тримоторний бомбардувальник у супроводі двох винищувачів і скинув вантаж бомб на місто. Сім чоловік убило, тридцять чотири поранило. Якби ми прилетіли півгодини тому, то потрапили б просто в повітряний бій, у якому винищувачі республіканських ВПС відігнали літаки заколотників. Особисто я не жалкував, бо й наш літак був тримоторний і могла статися помилка.

Ми низько летіли понад узбережжям на південь, до Аліканте, уздовж білих пляжів, над містами з сірими замками, над скелястими мисами, на які набігало море, і не бачили ознак війни. Мчали поїзди, орала поля худоба, в морі гойдалися рибальські човни, заводські труби викидали дим.

Поблизу Таррагони всі пасажири з'юрмилися біля одного борту літака, дивлячись крізь маленькі віконця на перехилене, певно, пошкоджене снарядами транспортне судно, яке прибилося до берега, щоб урятувати вантаж. Воно лежало на мілині й темніло на піску, в прозорій воді, наче кит із димовими трубами, що приплив до берега помирати.

Ми пролетіли над рівними, родючими, темно-зеленими полями Валенсії в білих цятках будинків, над гомінливим портом і над великим, жовтим, розкиданим містом. Перетнули рисові лани, піднялися над пасмом диких гір і звідти побачили наш цивілізований світ таким, яким бачить його орел, і — знову стрімко вниз, аж у вухах заболіло, до яскраво-синього моря та берегової лінії Аліканте з рядами пальм, як в Африці.

Літак полетів далі, на Марокко, а я в старенькому автобусі затрясся з аеропорту до Аліканте. Приїхав я в розпалі свята: юрби людей вирували на вулицях і на чудовій набережній з фініковими пальмами.

Призивали новобранців від двадцяти одного до двадцяти шести років, і вони зі своїми дівчатами та сім'ями святкували свій призов і перемогу над регулярними італійськими частинами на Гвадалахарському фронті. Хлопці йшли по четверо в ряд, узявшись під руки, і співали, кричали, грали на акордеонах та гітарах. Прогулянкові човни в бухті Аліканте були повні парочок, які трималися за руки, востаннє катаючись разом; але на березі, де перед призовними пунктами шикувалися довгі шеренги, панували відчайдушні веселощі.

Понад узбережжям до самої Валедсії ми пробиралися через святкові юрби людей, що нагадували мені більше гуляння та фієсти, аніж війну. Лише одне не давало забути про війну: по набережній кульгали у своїх важких формах з грубого сукна бійці міліції, що видужували після поранення.

Продукти, особливо м'ясо, в Аліканте нормовані, проте далі, в сусідніх містечках, я бачив, що м'ясні крамниці відчинені й м'ясо продається без черг. Наш водій по дорозі назад вирішив купити собі добрий шмат м'яса на біфштекс.

Коли ми вже поночі наближалися до Валенсії, проїжджаючи через квітучі апельсинові гаї, що тяглися не одну милю, густі й сильні навіть на курній дорозі пахощі апельсинового цвіту навіювали вашому напівсонному кореспондентові думки про весілля. Та навіть у напівсні, намагаючись розгледіти вогні за пилюкою, я знав, що не італійське весілля там справляють.

ОБСТРІЛ МАДРІДА

НАНА, 11 квітня 1937

Мадрід. На передовій, за милю з чвертю від міста, із зеленого, порослого сосняком узгір'я навпроти, долинало ніби важке, хрипке гарчання. Батарею заколотників виказувала лише сиза хмарка диму. Лунав різкий, пронизливий звук, наче то розривали сувій шовку. Снаряди летіли в місто досить високо, отож тут, на передньому краї, ніхто на них не зважав.

Але в місті, де в неділю на вулицях було повно людей, снаряди вибухали з сліпучим спалахом, як від короткого замикання, і з