Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вітіко 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітіко"

208
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітіко" автора Адальберт Штіфтер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 212 213 214 ... 300
Перейти на сторінку:
ще захоче лишитися в цьому таборі, буде вшанований у ньому, а хто хоче покинути його, тому ми шлемо на дорогу дружнє благословення. Ми написали пергаменти, кожен з вас отримає пергамент, на якому зможе прочитати, що йому приписано в честі, майні та обов’язку. Порадьтеся зі своїми ближніми, а потім приходьте в Прагу до моєї палати і кажіть, яких змін у пергаменті ви прагнете, і ми спробуємо виконати ваше бажання. Князі церкви, святий отець Інокентій ще цього року пошле превелебного кардинала Ґвідо з усіма повноваженнями в Богемію і Моравію, щоб він упорядкував усі церковні справи і керував ними. Коли він приїде, спасіння і честь набудуть повноти. На пергаменті зазначено, що мають отримати після цієї війни церкви, абатства і всі святі місця. Дипольд і Генріх, сини з роду Пржемисла, я намагатимусь винагородити вас. Болеміле, вірний сивий воїне, ти ще радітимеш землям, які приростають тобі, і радітимуть твої сини, онуки і правнуки. Любомире, нехай ти і твої сини будуть задоволені. Та й ти, Дівіше, вірний жупане, Вшеборе, Предо, Хотимире, давні воїни, нехай ваша частка видасться вам достатньою. Немою, Юрику, Бартоломеусе, Ктиборе і Пржедборе, Касто і Вецелю, нехай ваші нові землі в державі подобаються вам протягом усіх тих років, які у вас ще попереду. Велиславе, вірний товаришу, ти отримуєш Вишеградську жупу. Одолене, ти, буремний воїне, дбай про поля, луки і ліси, які записані в твоєму пергаменті, і полюй у них. Вітіко, читай із задоволенням, що тобі приписано з земель князя на молодій Влтаві і які там у тебе піддані та податки, і будь лагідним паном для своїх людей. Ровно, твої землі розширились, Діте з Ветржні, твої землі також, тепер ви межуєте з Вітіко, будьте трьома мирними сусідами. Вигоню, ти знайдеш коло Прахатіце свій новий маєток, він збільшився і в решти людей на півдні країни. Озеле, я подумав і про тебе, і про твоїх синів. Сезимо та інші молоді хлопці, збільшуйте те, що дістанеться вам, у майбутніх війнах ще більше. І нехай жоден із вас, тут присутніх, не почувається скривдженим, і нехай розповість про свої бажання, які можна виконати мірою можливого. Завтра ми в приязні почнемо ділити рухому здобич: самоцвіти, зброю, коней, одяг, прикраси, золото та інші речі. І завтра мої люди почнуть розподіляти подарунки всім воїнам, що є тут коло нас. А тепер я ще раз дякую вам і перекажіть своїм ближнім, як повернетесь додому, любі й добрі вітання від мене, і скажіть людям у ваших землях, що я кожному хотів би зробити добро, а ще я висловлюю своє бажання: нехай настануть радісні і щасливі часи!

— Радісні і щасливі часи! — пролунав крик із тисяч горлянок.

Перше ніж хтось із панів на лавах устиг вимовити бодай слово, народ за бар’єрами вигукнув:

— Слава, слава Владиславу, князю Богемії і Моравії!

— Слава Владиславу, князю Богемії і Моравії! — загукали чоловіки на лавах.

— Слава військовим проводирям! — крикнули воїни, що збились тісною купою.

Владислав пішов до тих, що були на зеленому просторі й розмовляв із ними.

Потім просто неба відбувся бенкет князя і панів, і бенкет для всіх воїнів, та й простолюду роздавали вино і харчі.

Того самого дня в усіх напрямах поскакали вісники з повідомленнями про те, що відбулося. Послали вісників і в Лісовий край.

Протягом наступних днів розподіляли здобич і роздавали воїнам подарунки.

Згодом князь приймав різних панів, які приходили подякувати йому й попрощатися.

Воїни теж обмінювалися візитами, подарунками й запевненнями в любові, чимало їх готувалися до від’їзду додому. Князь знову чинив суд, допитував і карав мародерів, посилав загони своїх воїнів у міста та фортеці, щоб вони пильнували країну, й готувався до повернення в Прагу. Багато панів вирішили супроводити його. Оскільки Моравія й далі була відлучена від церкви, єпископ Здик готувався їхати разом із князем, щоб потім із Праги знову перебратись у Пассау.

Вітіко, Ровно, Вигонь та інші люди з Лісового краю подякували князю в його наметі від свого імені та від імені своїх воїнів, а потім упорядкували своїх людей, щоб спільно повертатися на батьківщину.

Коли Вітіко зі своїми людьми повернувся в Плану, дівчата чекали їх у гарному вбранні, решта людей теж майже всі одяглися по-святковому, прийшло багато людей із навколишніх сіл, усі тиснулися, прагнучи побачити воїнів, які повернулися додому, Вітіко зустріли радісними криками.

Люди веселились і святкували, як і після першої війни, священики благословляли їх, Вітіко дякував їм перед церквою і прощався з ними. Люди з Плани одразу розійшлися по домівках, решта подалися до рідних сіл.

Вітіко пішов до своєї кам’яниці.

2. У високому лісі

Вітіко попрощався зі своїми людьми перед церквою у Горній Плані й поїхав до свої кам’яниці, але разом із ним поїхали всі вершники з Плани, а також багато інших воїнів, які вже привітали своїх рідних, теж поприходили й пішли разом із ним до нього додому, а вкупі з ними ще й жінки, дівчата та діти. Всі кричали йому:

— Вітіко, вітаємо тебе! Вітіко, лишайся в нас! Вітіко, тепер

1 ... 212 213 214 ... 300
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітіко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітіко"