Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров 📚 - Українською

Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст." автора Микола Іванович Костомаров. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 214 215 216 ... 221
Перейти на сторінку:
може, я тоді його вбив?.. — з важкого голосу Сидора відчувалося, як нелегко оповідати йому свою таємницю. — Клятий рудий кіт! Він знищив мене зовсім, загнав, як самітника в ту поліську пущу, де людина живе тільки з лісом, бо людей хіба раз на місяць побачиш...

— Сидоре, я хочу тобі запропонувати щось нове, — сказав Мирон. — У мене є ще вільного часу повних два місяці до театрального сезону. Я заберу тебе звідсіля в місто. Підемо між людей. Там багацько наших товаришів, розважиш себе хоч на кілька тижнів. Бо годі тобі дичавіти тут серед тих лісів і багнюк... Візьмеш відпустку і поїдемо... Добре?

— Може... Не знаю!

Від тижня Сидір жив у місті в Мирона. Широке товариство трохи оживило його, бліде обличчя вже не виглядало таким похмурим. Щовечора друзі заходили до ресторану, де збиралась уся акторсько-мистецька братія. Навіть у стосунку до жінок пізнати було помітний вплив товариства. Деякі з їх гурта роз’їхалися згодом на літниська, до знайомих, до рідні й на села. Мирон хотів теж провідати свою рідню, що мешкала на Підгір’ї. Сидір ніяк не погоджувався, щоб виїхати разом з Мироном, хотів залишитись декілька тижнів у місті, а пізніше їхати до себе, на Полісся. Щойно по довгих намовах дався переконати і таки поїхав...

У Сальницю з’їздилося щоліта багато літників і нітрохи не нудно було жити. До місцевого вчителя приїздила щороку його своячка Галя, дочка директора банку. Звичайно приїздила вона сюди батьковим автом. Мирон знав її ще з давніших років.

Веселої вдачі, швидко зуміла прихилити до себе Сидора. Найчастіше перебував він у її товаристві, бо завжди розсміяне, гарне личко і веселий голос Галі втишав його нерви. Коли вибиралися товариством на прогульку, то завжди Галиним автом, де шоферував Сидір.

Був теплий серпневий ранок... Товариство, що вибралося на прогульку, доїхало до місця, де закінчилась вигідна для авт дорога. Тут усі посходили з авта й стали чекати, поки Сидір проїде вперед та провідає, чи є для авта шлях... Відколи він зник за закрутом, проминула година... Повинен був уже вертатись. Всі втратили терпець. Нарешті десь за закрутом озвалась автова сирена... Товариство пожвавилося... Ось показується «крайслєрівський» елєґантний повіз. Вертається... Від товариства ділить його тільки крута доріжка над деброю... Сидір пускає швидше машину... І тоді...

Усі бачать, як поперед автом пробігає рудий кіт. Мирон скрикує... Машина дивно підскакує... заточується, мов пияк, і з усім розгоном котиться в дебру.

Довга мовчанка. Тільки каміння, здушене машиною, летить у діл... Галя голосно скрикує, закриває обличчя долонями та істерично плаче. Сміливіші сходять поволі у дебру... На дні її лежить потрощена машина... поламані кола, розбита каросерія... А під автом до половини вихилене велике тіло Сидора... Крізь уста тонісіньким струмком скапує кров... І на чолі видно червоні плями крови...

Мирон нахиляється ближче і пізнає... відбитки замащених кров’ю котячих лапок...

Юрій Мулик-Луцик

31.12.1913 р., с. Татаринці, Кременеччина — 12.06.1991 р., Вінніпеґ, Канада.

Вчений-славіст, член УВАН. У 1933 р. вступив до Вільню­сько­го університету, у 1936-му перевівся до Львівського, а з 1937 р. — до Варшавського, який закінчив у 1939 р. Почав писати за студентських часів, перші оповідання та нариси опублікував у журналі «Волинський світ», а також у львів­ській пресі («Новий Час»), де підписувався як Григорій Луцик-Муллик. У 1940-х дописував до дитячого часопису «Наш Світ» (Луцьк). Автор оповідань, легенд, історичної повісти «Граф Кучальський», яка залишилася в рукописі.

Брав участь в обороні Варшави 1939 р. і був поранений, під час війни вчителював на Холмщині, жив у Львові. По війні оселився у Мюнхені, а з 1948 р. — у Вінніпезі. Редагував чимало періодичних видань. Автор праць зі славістики, літератури, мовознавства, історії церкви та філософії.

Обидва оповідання походять з газети «Новий Час».

Трагічний сеанс

— Кожен з вас може обстоювати свою думку. А що торкається процесу зіновіївців у Лєнінґраді, то тверджу за припущенням Троцького, що Сталін-Джуґашвілі мав до діла з загартованими бойовиками з групи так званих старих революціонерів... Таке медіюм менш податне на дію гіпнозу, ніж, скажемо, жінка, або навіть птаха, чи звірятко.

— Згода, пане професоре! — відповів молодий асистент гінекольоґічної клініки, який своє заперечення конче починав «згодою», немов боєць, який перед двобоєм подає противникові руку на привіт. — Згода! Підписуюся руками й ногами. Одначе не треба випускати з уваги одного факту. А саме: лікарі віддали на послуги ҐПУ незнаний досі препарат, ін’єкція якого ослаблює пацієнтові волю.

— Перепрошую, пане докторе! Ви помиляєтеся, — відповів своєю традиційною формулою професор, немов читав акт старовинного шабльонового присуду. Зрештою, навіть вислів згоди професор починав запереченням. — Ви помиляєтеся. Хоч би навіть і справді зайшов цей факт. Хоч би навіть виявилося, що гіпнотизери були освітлені зеленим світлом у темній тюрмі і без упину повторювали в’язням їх мниму вину, аж поки в них не вмовили. Gutta cavat lapidem. Староримська правда. Мені розходиться про

1 ... 214 215 216 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"