Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 4 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 4"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 4" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 214 215 216 ... 253
Перейти на сторінку:
А треба завжди думати про все.

— Ти завжди й думав про все.

— Але не про нього.

— Так чи так, а ходімо вниз, назбираємо чорниць, — сказала Мала. — Ми ж бо нічим не можемо тепер собі зарадити, правда?

— Так, — сказав Нік. — Ми назбираємо чорниць і повернемось назад до куреня.

Але Нік пробував обміркувати становище з усіх боків. По-перше, не треба панікувати. Адже нічого не змінилося. Все лишається так, як було тоді, коли він вирішив прийти сюди й перечекати, доки мине небезпека. Евансів хлопець міг піти за ним назирці ще раніше. Але навряд. Міг піти за ним слідом лише один раз, коли він звернув сюди з дороги повз ферму Ходжесів, але теж навряд. У струмку ніхто не рибалив. Він був у цьому переконаний. Але ж Евансів хлопець захоплюзався не рибальством.

— У того виродка тільки одне захоплення: стежити за мною, — сказав він.

— Я знаю, Нікі.

— Він уже тричі накликав на нас біду.

— Я знаю, Нікі. Але не вбивай його.

«Ось чому вона пішла зі мною, — подумав Нік. — Ось чому вона тут. Бо ж ясно, що я не зважусь стріляти, доки вона зі мною».

— Я знаю, що не треба його вбивати, — сказав він. — Ми нічого не можемо тепер зробити. Не говорімо більше про це.

— Якщо ти обіцяєш, що не вб'єш його, — сказала сестра. — З усього можна виплутатись, і все минеться, тільки треба почекати.

— Вертаймось до куреня, — раптом сказав Нік.

— Без чорниць?

— Ми назбираємо їх іншим разом.

— Ти занепокоївся, Нікі?

— Так. Вибач мені.

— Але що з того, що ми повернемося назад?

— Швидше знатимемо.

— А чи не можна все-таки сходити туди, куди ми зібралися?

— Сходимо потім. Я не боюся, Мала. І ти не бійся. Але я стривожений.

Нік рушив навпростець понад узліссям, і вони пішли в затінку. Тепер вони підійдуть до табору згори.

До табору вони наблизились дуже обережно. Нік ішов попереду з рушницею. Ніяких ознак, що тут хтось побував.

— Залишайся тут, — сказав Нік сестрі. — Я піду роздивлюся довкола. — Він залишив свій мішок з куріпками й відерця для чорниць і подався проти течії струмка. Коли сестра вже не могла бачити Ніка, він замінив дробові набої на кульові. «Я не вбиватиму його, — подумав він, — хоч і треба було б». Він старанно оглянув усе довкола. Ніде не було ніяких слідів. Тоді він пішов ще вниз за течією, а звідти вже до табору.

— Вибач, що я так стривожився, Мала, — сказав він. — Ми тепер можемо зготувати собі гарний сніданок і вже не боятися, що багаття буде видно здалеку вночі.

— Я так стривожилася, — сказала вона.

— А ти заспокойся. Все гаразд, нічого не змінилося.

— Проте через нього ми повернулися, навіть не назбиравши чорниць. А його тут і близько не було.

— Я знаю. Та все ж таки його тут немає. Мабуть, він взагалі ніколи не був біля цього струмка. Можливо, ми його тут взагалі не побачимо.

— Він налякав мене, Нікі, більше, ніж коли б був тут.

— Я знаю. Але страх нічого не дає.

— Що ж ми робитимем?

— Краще зачекаймо до вечора, а тоді вже почнемо куховарити.

— А чому ти змінив свій намір?

— Бо вночі він сюди не дістанеться. Він не зможе пройти в темряві через болото. Нам нічого боятися, що він з'явиться тут рано-вранці чи пізно ввечері. Будьмо, як ті олені, що вдень вилежуються в схованці й виходять тільки в безпечний час.

— А може, він взагалі не прийде сюди?

— Може, й так.

— Але ти дозволиш мені бути з тобою весь час, правда?

— Боюсь, що доведеться відіслати тебе додому.

— Не треба, прошу тебе, Нікі. Хто ж тоді втримає тебе, коли ти схочеш убити його.

— Слухай, Мала, припини ці розмови про вбивство, я ж тобі й слова не сказав, що збираюсь когось убити. Ні про яке вбивство не може бути й мови.

— Це правда?

— Правда.

— Я така рада.

— Нема чого радіти. Про це навіть мови не було.

— Гаразд. Я ніколи не думала й не говорила про це.

— Я також.

— Звичайно, ти також ні.

— Я ніколи й не думав про таке.

«Авжеж, — подумав він. — Ти ніколи й не думав про таке. Тільки цілий день і цілу ніч. Але не можна думати про це, коли ти поруч з нею, бо вона вгадує твої думки. Адже вона твоя сестра, і ви любите одне одного».

— Ти голодна, Мала?

— Не дуже.

— З'їж плитку шоколаду, а я тим часом принесу свіжої води зі струмка.

— Мені зараз зовсім нічого не хочеться.

Вони дивилися на великі білі хмари, що, гнані ранковим бризом, випливали з-за блакитних пагорбів по той бік болота. Небо було високе, чисте, синє, і хмари підіймалися білі, відривалися від пагорбів і сунули у високості; бриз посвіжішав, і тіні хмар попливли над болотом і через схил. Дерева захиталися од вітру, і на Ніка й Малу, які лежали в затінку, війнуло прохолодою. Вода зі струмка була холодна й свіжа у бляшаному відерці, і шоколад був не зовсім гіркий, але твердий і хрумкий.

— Вода така приємна, як у тій криничці, біля якої ми вперше побачили їх, — сказала дівчина. — А після шоколаду вона здається навіть смачнішою.

— Ми можемо щось зготувати, якщо ти голодна.

— Я не голодна, якщо ти не голодний.

— Я завжди голодний. Я зробив дурницю, що не пішов далі й не назбирав чорниць.

— Ні. Ти хотів перевірити, чи вони, бува, не дісталися сюди.

— Слухай, Мала. Я знаю місце по той бік драговини, через яку ми проходили, де можна назбирати чорниць. Я поховаю все, і ми зможемо піти туди лісом. Там назбираємо кілька відерець, щоб нам стало чорниць ще й на завтра. Це буде непогана прогулянка.

— Гаразд. Але мені й так добре.

— Ти не голодна?

— Ні. Зовсім не голодна після шоколаду. Я б охоче залишилася тут і почитала. Ми з тобою гарно прогулялися, коли ходили на полювання.

— Гаразд, — сказав Нік. — А може, ти все-таки стомлена після вчорашнього дня?

— Мабуть, трохи стомлена.

— Тоді ми спокійно відпочинемо. Я почитаю «Буремний перевал».

— Вона не занадто для дорослих, ця книжка?

— Ні.

— Ти почитаєш мені?

— Звичайно.

Переїзд через Міссісіпі

Поїзд до Канзас-сіті зупинився біля роз'їзду на східному березі, і Нік визирнув на дорогу, що була на пів-фута вкрита пилюкою. Окові тут більше ні за що було зачепитися, окрім цієї дороги та ще кількох сірих від пилюки дерев. Погойдуючись на ресорах, колією проїхав фургон; візник хитався на передку, попустивши

1 ... 214 215 216 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 4», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 4"