Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Бенедикт повернувся, підійшов до стіни і лишив там ліхтар. Його тінь простягалася Лабіринтом, змінюючи форму, коли він розвернувся і повернувся на попередню позицію.

Лабіринт там сяяв блідіше, ніж його амберське відображення — сріблясто-білим, без натяку на звичну блакить. Його структура лишалася незмінною, але примарне місто гралося з перспективою. Траплялися викривлення — звуження і розширення, які без особливої на те причини рухалися поверхнею, неначе я дивився на всю сцену крізь неправильну лінзу, а не на Бенедиктів Козир.

Я спустився вниз і знову став на найнижчу сходинку. Продовжив спостерігати.

Бенедикт послабив клинок у піхвах.

— Ти знаєш про вплив крові на Лабіринт? — запитав я.

— Так. Ґанелон розповідав мені.

— Чи підозрював ти, що таке могло трапитися?

— Брандові я не довіряв ніколи, — відповів Бенедикт.

— А як щодо твоєї подорожі у Двори Хаосу? Що ти дізнався?

— Пізніше, Корвіне. Він може прибути будь-якої миті.

— Сподіваюся, не буде жодних оманливих видінь, — сказав я, пригадуючи останню подорож до Tip-на Ноґту і його власну роль у моїй пригоді там.

Він знизав плечима.

— Людина дає їм владу, зважаючи на них. Моя ж увага сьогодні зосереджена тільки на одній справі.

Він обернувся навколо своєї осі, розглядаючи кожен куток кімнати, і спинився, коли закінчив.

— Цікаво, чи знає він, що ти там, — зауважив я.

— Можливо, це не має значення.

Я кивнув. Якщо Бранд не з'явиться, ми згайнували день. Охоронці стерегтимуть інші Лабіринти, а Фіона матиме змогу продемонструвати свій хист у володінні арканами, якщо знайде для нас Бранда. Тоді ми переслідуватимемо його. Вони з Блейзом якось змогли зупинити його. Чи вдасться їй це зробити самотужки? Чи доведеться нам вишукувати Блейза і намагатися переконати допомогти? А, може, Бранд уже знайшов Блейза? На біса взагалі Бранду така сила? Бажання сісти на трон я б іще міг зрозуміти. А так... Цей чоловік божевільний, ось і все. Кепсько, але як уже є. «Спадковість чи оточення?» — з іронією запитував себе я. Кожен з нас до певної міри божевільний. Щиро кажучи, це має бути особлива форма божевілля: маючи так багато, відчайдушно прагнути отримати ще, аби здобути мізерну перевагу над іншими. А він довів цю тенденцію до абсурду, ось і все. Він скидався на викривлену копію нас усіх. У такому разі, чи мало насправді значення, хто саме зрадник?

Так, мало. Адже діяв саме він. Божевільний чи ні, а зайшов він задалеко. Він удався до такого, на що ніколи не наважилися ні Ерік, ні Джуліан, ні я. Блейз та Фіона зрештою відійшли від гнітючої змови. Джерард і Бенедикт були на голову вищими за нас. Високоморальні і зрілі, вони самоусунулися від самовбивчої боротьби за владу. Останніми роками Рендом також трохи змінився. Чи ж можливо, щоб усім дітям єдинорога роки повільно додавали зрілості, якимось чином оминувши Бранда? А, може, саме завдяки Бранду дорослішали всі ми? Як і в більшості таких питань, сенс полягав у виголошенні їх, а не у відповіді. Ми всі були надто схожими на Бранда, аби боятися цієї подібності більше, ніж будь-чого іншого. Але так, це було важливо: якою б не була причина, лихо заподіяв саме він.

Місяць піднявся ще вище, і його сяйво наклалося на моє внутрішнє бачення зали з Лабіринтом. Хмари рухалися далі, кучерявилися біля місяця. Я хотів попередити про це Бенедикта, але збагнув, що так він лише відволікатиметься. Tip-на Ноґт наді мною хилитався, наче надприродна арка над морями ночі.

...Аж раптом з'явився Бранд.

Моя рука інстинктивно схопилася за руків'я Ґрейсвандіра, попри те що частина мене одразу збагнула, що він стоїть навпроти Бенедикта по той бік Лабіринту в темній залі високо в небі.

Моя рука знову опустилася. Бенедикт миттєво відчув чужу присутність, тому повернувся до Бранда. Він не схопився за зброю, а просто стояв і дивився на брата через Лабіринт.

Найбільше я боявся, що Бранд примудриться опинитися просто позаду Бенедикта й увігнати ножа йому в спину. Хоча я б на його місці так не робив. Адже Бенедикту навіть на порозі смерті може вистачити сили знищити нападника. Схоже, Бранд не настільки божевільний.

Бранд усміхнувся.

— Бенедикте, — мовив він. — Як дивно... Ти... Тут.

Судний Камінь палахкотів у нього на грудях.

— Бранде, — звернувся до нього Бенедикт. — Не намагайся.

Досі всміхаючись, Бранд розстібнув шабельтас і дозволив зброї впасти на землю. Коли луна змовкла, він сказав:

— Бенедикте, я не дурень. Не народилася ще людина, здатна вийти проти тебе з мечем.

— Мені не потрібен клинок, Бранде.

Бранд повільно, обережно рушив уздовж краю Лабіринту.

— І все ж ти носиш його як прислужник трону, а міг би стати королем.

— Це ніколи не належало до моїх амбіцій.

— Так і є, — він спинився на півдорозі до Лабіринту.

— Вірний, самовідданий. А ти зовсім не змінився. Шкода, що татусь так добре вимуштрував тебе. Ти міг би піти значно далі.

— У мене є все, чого я бажаю, — відказав Бенедикт.

— Тебе так рано пригнічували, позбавили крил.

— Не забивай мені баки, Бранде. Не змушуй завдавати тобі шкоди.

Посмішка нікуди не зникла. Бранд знову повільно рушив уперед.

Що ж він намагається зробити? Я ніяк не міг збагнути стратегії.

— Знаєш, а я вмію робити багато такого, чого інші не вміють, — зауважив Бранд. — Якщо ти бажаєш чогось, що вважаєш недоступним, саме час назвати це — і побачити, як ти помилявся. Я навчився робити таке, у що ти не повіриш.

Бенедикт усміхнувся однією зі своїх рідкісних посмішок.

— Ти обрав хибну тактику, — відказав він. — Я можу знайти все, що хочу.

— Тіні! — фиркнув Бранд, знову спиняючись. — Будь-хто інший може впіймати привида! А я кажу про реальність! Амбер! Влада! Хаос! Не просто матеріалізовані марення! Не другий ґатунок!

— Якби я хотів більшого, ніж маю, то знав би, що робити. Я цього не зробив.

Бранд засміявся і підійшов ближче. Він уже здолав чверть шляху по периметру Лабіринту. Камінь горів ще яскравіше. Його голос задзвенів.

— Ти дурень, який сам вбрався у кайдани! Але якщо тебе не ваблять речі, а влада