Читати книгу - "Улісс"

— Щось рідке я зміг би, — погодився Стівен. — Тільки зробіть таку ласку: заберіть отого ножа! Не можу дивитися на його вістря. Воно нагадує мені про римську історію.

Пан Блум незагайно виконав це прохання — прибрав запідозрений предмет, звичайнісінький тупий ножик із роговою колодочкою, в якому невтаємничений погляд нізащо б не добачив нічого римського чи там античного, зазначивши при цьому, що якраз вістря і є найтупіша частина ножика.

— У нашого спільного друга всі бувальщини на нього схожі, — висловив пан Блум думку своєму confidente sotto voce[417] у зв’язку з темою ножів. — Ви вірите, вони всі правдиві? За ніч він вам наплете сім мішків гречаної вовни, і всі будуть неповні. Ви тільки гляньте на нього.

Однак хоча очі морякові були каламутні від сну й морських вітрів але ж у житті на кожному кроці події та збіги обставин у тім числі й вельми жахливі тож цілком можливо що тут і не все було цілковитою вигадкою хоча на перший погляд не бачилося ані найменшої ймовірности того щоб ці небувалиці які він видобуває з власних позапазушних надр були істиною чистою мов Євангеліє.

А тим часом він розглядав суб’єкта, що сидів навпроти нього: шерлоко-холмсив його від тієї самої хвилини, коли той опинився у його полі зору. Цей чоловік з енергійною зовнішністю, добре збережений, попри схильність до облисіння, мав, одначе, щось у своєму вигляді сумнівне, мовби натяк на сидіння за ґратами, тож уява без будь-яких зусиль і пов’язувала цю колоритну постать із братством бруківки й грабарки. Можливо навіть, що він сам і розправився з тим чоловіком, якщо, припустімо, розповідав про самого себе, як незрідка чинять люди, себто що він пришив того, а потім відбув чотири чи п’ять веселих років під вартою, що й казати про того персонажа, Антоніо (не плутати з його тезком, персонажем драми, народженої пером нашого національного поета{860}), який спокутував свої переступи змальованим вище мелодраматичним способом. А з іншого боку, він міг просто й прибрехати, простима слабкість, позаяк товариство дублінських міщухів, телепнів заплішених, як усі ці кучери, ласі до заморських байок, неодмінно викликало б у всякого старого мореплавця, що переборознив усі океани, непоборну спокусу набалакати химородних історій про шхуну «Геспер» і все таке в цьому плані. І врешті-решт, будь-які небувалиці, що чоловік наплете про себе, це невинний лепет поруч із неймовірним несусвіттям, якого наскладають про нього інші.

— Врахуйте: я зовсім не стверджую, ніби в нього всуціль ідуть самі байки, — провадив він. — Подібні речі трапляються час від часу, хай і не дуже часто. Хоча, наприклад, гіганта добре як раз у житті побачиш. Марцелла, королева пігмеїв. На Генрі-стрит, де воскові фігури, я на власні очі бачив якихось ацтеків{861}, так їх називають, які сидять собі, підкрутивши ноги. То їм і гроші плати, а вони тих ніг уже ніяк не випростають, бо м’язи їхні отут, бачите, — і він швидко показав на співрозмовнику, — чи то сухожилки, чи як вам до вподоби це назвати, під правим коліном, поробилися у них геть безсилі від того, що вони отак висиджують, скрутившись, стільки часу, а люди їм поклоняються, мов богам. Оце вам, до речі, ще один приклад простих душ.

Одначе, повертаючись до нашого друга Синбада та його настрашливих пригод (трохи нагадував йому Людвіга{862}, чи то Ледвиджа, коли той співав на сцені «Гейсті» коли Майкл Ганн був усе одно що керівництво в «Летючому Голландцеві», успіх приголомшливий, палкі прихильники плавом пливли, просто табунами перли, аби послухати його, хоча всілякі там кораблі, примарні чи не, на сцені завжди мають недоладний вигляд, і так само й потяги); він ладен був припустити, що тут немає нічого запевне неможливого. Навпаки: у спину ножем — це цілком у дусі тих італьянос, хоча він усе-таки більше схилявся до думки, що всі ці морозивники, смаженорибники чи там смаженокартопляники у цій своїй тутешній невеличкій Італії побіля Кума люди назагал тверезі ощадливі та роботящі ото хіба що надто полюбляють ночами вполювати безвинну тваринку родини котячих та ще й чужу власність як на те аби вранці спартолити з неї смаковиту юшку з часником de rigueur[418], шито-крито і, додав він, дешево й сердито.

— А то ще візьмімо іспанців, — продовжував він, — вони народ палкий, пристрасні, просто пекельні натури, й залюбки творять суд і розправу своїми власними руками, ви не встигнете й охнути, як відішлють на той світ, кинджали завжди при них, штрик у живіт — і все. А все це від спеки, від спекотного клімату. Моя дружина, можна сказати, іспанка, себто напів. Фактично вона могла б домагатися іспанського громадянства, якби захотіла, адже народилася вона (формально) в Іспанії, у Ґібралтарі. І тип у неї іспанський. Дуже смаглява, справжнісінька брюнетка, чорнокоса. Особисто я переконаний: клімат визначає вдачу. Тому я й спитав, чи не пишете ви поезії італійською.

— Палкі натури за цими дверима, — вставив тут Стівен, — палали пристрастю через десять шилінгів. Roberto ruba roba sua[419].

— Ваша правда, — луною підтвердив пан Блум.

— А ще, — провадив Стівен, утупившися в порожнечу й звертаючися до самого себе чи до якогось невидимого й хтозна де розташованого слухача, — є палкість Данте й рівнобедрений трикут, міс Портінарі, в яку він закохався, й Леонардо, й San Tommaso Mastino[420].

— Це в крові, — негайно погодився пан Блум. — Усі скупані в крові сонця. Збіг обставин: саме сьогодні я побував у музеї на Кілдер-стрит, незадовго до нашої зустрічі, якщо дозволенно це так назвати, і просто подивився на тамтешні античні статуї. Чудові пропорції стегон, грудей. Таких жінок ви тут не здибаєте. Хіба вряди-годи, як виняток. Так, трапляються миленькі, по-своєму гарненькі, але те, про що я говорю, це сама жіночність фігури. Як на те, тутешні жінки мають так мало смаку до вбрання, чи не всі, а смак настільки підкреслює природну красу, хоч би що ви про це казали. Зіжмакані панчохи, в бганках — гаразд, хай тільки я схибнувся на цьому, але щось у цьому та є, що я просто не можу на таке дивитись.

Тим часом бесіда навколо них помітно вже втрачала жвавість, то й інші завели про морські катастрофи, про загублені в тумані кораблі, про зіткнення з айсбергами й таке інше. Звісно, і в нашого