Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

ОДІССЕЄВЕ ПЕРЕБУВАННЯ У ЕВМЕЯ

Стежкою йшов кам'янистою сам Одіссей від затоки

На верховини лісисті, бо там, як мовляла Афіна,

Жив свинопас богосвітлий, що дбав про майно свого пана

Так, як ніхто із челядників-слуг в Одіссеєвім домі.

5] Там він застав свинопаса, що в сінях сидів, а навколо

Двір обгороджений був на високому, видному місці,

Гарний, великий, просторий. Тож сам свинопас ту кошару

Побудував для свиней, поки був у від'їзді господар;

Ні господині про це не питав, ні старого Лаерта;

10] Обгородив камінням той двір і кущами терними,

Ще й частоколу міцного навколо подвір'я поставив,

Стругані стовбури дуба великого вряд повбивавши.

А на подвір'ї дванадцять хлівів збудував він великих,

Близько один біля одного, свиням для лігва. У кожнім

15] По п'ятдесят замикалось на засуви маток поросних,

Що у гною там лежать. Кабани ж ночували окремо.

Значно їх менше було, бо невпинно вони убували

Для женихівських бенкетів, тож мусив щодня до господи

Кращого з вепрів годованих їм свинопас посилати.

20] Триста всього й шістдесят кабанів на той день залишалось.

Четверо лютих, як звірі, собак біля них ночувало

Завжди, - їх виховав сам свинопас, розпорядник пастуший.

Він же в той час до ніг своїх саме сандалії міряв,

Скроївши їх із барвистої шкури волової. Троє

25] Інших на пашу із свиньми усі порозходились в різні

Боки; четвертого в місто послати йому довелося

Ще одного кабана одвести женихам презухвалим,

Щоб, заколовши його, вони м'ясом наситили серце.

Враз Одіссея угледіли пси, безугавно гавкущі,

30] Й кинулись люто до нього; але Одіссей обережний

Раптом присів перед ними, аж випала з рук його палка.

Тут, у своїй він кошарі, й зазнав би ганебного болю,

Та свинопас, на проворних ногах поспішивши на поміч,

Вибіг умить із сіней, аж випала з рук його шкура.

35] Лаючись та камінцями шпурляючи, врешті у різні

Боки він псів розігнав і так до господаря мовив:

«Старче, одна ще хвилина - й собаки б тебе розтерзали

Враз, і великою б це залишив ти для мене ганьбою!

Горя й зітхань вже й без того боги мені досить послали:

40] В смутку й журбі за своїм же господарем я богорівним

Тут ось сиджу, а свиней з кабанами годую в поживу

Іншим, тоді як він, може, і зовсім без їжі, голодний,

Поневіряється десь по країнах чужих і народах,

Якщо живий ще і досі десь бачить він сонячне світло.

45] Ну-бо, зайдім до моєї оселі, дідусю, щоб міг ти

Хлібом у мене й вином зголодніле наситити серце,

Потім сказати, відкіль ти й яке тебе лихо спіткало».

Мовлячи це, свинопас богосвітлий повів його в хату

Й посадовив, завівши і віття насипавши густо,

50] Зверху козину він шкуру послав волохату й велику,

Що за постелю була йому, Дуже гостинністю цею

Втішений був Одіссей, і так він до нього промовив:

«Хай тобі, друже, сам Зевс і всі інші богове безсмертні

Все, чого прагнеш, дадуть за щиру гостинність до мене».

55] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Гостю, не в звичай мені, хоч прийшов би хто гірший за тебе,

Гостя зневажити. Всі до нас волею Зевса приходять:

Гості й убогі старці. І хоч невелике, та щире

Наше даяння. Та нам, челядинцям, доводиться, правда,

60] В страхові жити, коли нерозумним припало коритись

Володарям. Не дали-бо тому повернутись богове,

Хто був ласкавий до мене й майно наділив для прожитку -

Все, чим господар хороший свою обдаровує челядь, -

Хату з наділом землі, ще й дружину, що всяк би посватав.

65] Хто працював йому чесно, труди того бог приумножив.

Так же от множиться праця й моя, що про неї я дбаю.

Нагородив би він щиро мене, якби сам тут постарів.

Тільки ж загинув він!.. Краще б Єлени загинуло плем'я

Все до ноги, - стільком-бо мужам підтяла вона ноги!

70] Тож-бо за честь Агамемнона й він із троянцями битись

До Іліона, славетного кіньми, відважно подався».

Мовивши це і паском хітон собі підперезавши,

Рушив у хлів свинопас, де гурти поросят зачиняв він.

Двох відібравши із них, він приніс, і обох заколов їх,

75] І обсмалив, розрубав, і тоді на рожни настромив їх.

А як спеклося, приніс і подав Одіссею гаряче

М'ясо упрост на рожнах, посипавши борошном ячним.

Потім у дзбан дерев'яний налив він вина медяного,

Сам проти нього присів і так, припрошаючи, мовив:

80] Перекуси-но, чим міг тебе, гостю, слуга частувати,

їж порося, а свиней, кабанів женихи пожирають,

Сорому в серці не мавши, ні гадки про кару небесну.

Вчинків зухвалих усе ж не люблять боги всеблаженні,

А справедливість шанують і гідні учинки людини.

85] Навіть лихим, зловорожим людцям, що здобичі ходять

По чужоземних країнах шукати і Зевс дозволяє

На кораблях навантажених їм до вітчизни вертатись, -

Навіть і їм в глиб душі страх покари тяжкий западає.

Ці ж наче знають напевно, немовби від бога почули

90] Вість про печальну загибель його і не хтять ні достойно

Свататись, ні повертатись до себе й весь час безсоромно,

З крайнім зухвальством майно його нищать без всякого жалю.

Скільки у Зевса ночей і днів за цей час проминуло,

Жертву вони не одну і не дві пожирають щоденно,

«з Що ж до вина, то без міри вони його п'ють і без краю.

Безліч худоби він мав, - із героїв-мужів ні у кого

Стільки її не було ні на чорній землі суходолу,

Ні на Ітаці самій. Та, мабуть, і двадцять їх разом

Все ж її стільки не мали. Та ось розповім я докладно.

100] На суходолі корів є дванадцять черід, і овечих