Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Стільки ж отар, і свинячих гуртів; та стада ще й козині

Там навкруги і його, і чужі пастухи випасають.

Тут же, на острові, аж до кінця його, ще одинадцять

Козячих стад пасеться під доглядом служок сумлінних.

105] Кожного дня хтось по черзі у місто козла приганяє.

З тих, що вгодовані добре, який виглядає найкраще.

Я ж свиней стережу, доглядаю тут ціле їх стадо

І женихам, найжирнішу з них вибравши, теж посилаю».

Так говорив він, а гість їв з охотою м'ясо і мовчки

110] Пив у жадобі вино, женихам замишляючи лихо.

А як наситився він та їжею дух підкріпив свій,

В келих, з якого пив сам, влив вина свинопас аж по вінця

Й дав Одіссеєві. Той прийняв його з радістю в серці

І обізвавсь до Евмея, промовивши слово крилате:

115] <Друже мій, хто ж це такий, що придбав у свою тебе власність,

Дуже багатий, могутній, як сам розповів ти про нього?

Кажеш, загинув він десь, Агамемнона честь захищавши?

Хто він, скажи, - можливо, і я його бачив де-небудь?

Відає Зевс в небесах та всі інші богове безсмертні,

120] Може б, і я розповів що, адже мандрував я багато».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Старче, нікому із тих, що з вістями од нього приходять,

Вірити ані дружина, ні син його любий не мусять.

Скільки усяких приблуд в безустанних шуканнях поживи

125] Брешуть весь час, а правди ніхто їм сказати не може.

Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку,

До господині приходить моєї й плете небилиці.

Добре прийнявши, про все вона довго розпитує в нього,

Й, тяжко сумуючи, ронить рясні із повік вона сльози,

130] Як і годиться дружині, що десь чоловік її згинув.

Байку і ти, стариганю, якусь уже скласти готовий,

Тільки б хтось дав тобі плащ із хітоном та інше одіння.

Мабуть, давно уже пси із хижими птахами в нього

Шкіру обдерли з костей, що душа вже від них відлетіла.

135] Може, десь риби морські його з'їли, а кості на суші

Досі й піском занесло на далекім морськім узбережжі,

Так і загинув він там, а друзів журитись покинув

Всіх, особливо ж мене. Ніде не знайду вже такого

Доброго серцем господаря в світі, куди б не пішов я,

140] Навіть коли б я до батька і матері знову дістався

В дім, у якому вони й народили мене, і зростили.

Отже, за ними не так я журюся, хоч дуже хотів би,

В рідну країну вернувшись, на власні їх бачити очі, -

За Одіссеєм, що безвісти зник, мене жаль огортає.

145] Ні, хоч нема його тут, називать на ім'я його просто

Я не наважусь, - любив він мене, вболіваючи серцем.

Я дорогим його зву, хоч немає його і понині».

В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«Друже мій, все заперечуєш ти й говорити не хочеш

150] Про поворот його, серце зневір'ям наповнене в тебе.

Я вже не просто кажу тобі, клятву я дати готовий,

Що Одіссей таки має вернутись. За звістку приємну

Зразу ж, як тільки сюди він повернеться й прийде додому,

Ти одягнеш мене в плащ із хітоном - прекрасне одіння.

155] Хоч і в великій нужді, раніш не візьму я нічого, -

Так же, як брама Аідова, той ненависний для мене,

Хто, на свої посилаючись злидні, плете небилиці.

Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,

І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я, -

160] Збудеться справді усе воно так, як тобі оце мовлю.

Отже, повернеться знов Одіссей ще цього ж таки року.

Місяць один тільки зникне у небі, а другий настане,

Вернеться він додому й на кожному з тих він помститься,

Хто зневажає дружину його і пресвітлого сина».

165] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Старче мій, ні нагороди тобі за ці вісті не дам я,

Ні Одіссей вже додому не вернеться. Отже, спокійно

Пий, і почнімо про інше розмову, про це ж мені більше

Вже не нагадуй, бо серце у грудях моїх від печалі

170] Ниє, коли про господаря доброго хтось нагадає.

Годі нам клятви давать, Одіссей же нехай би додому

Швидше вертався, як всі ми бажаємо - я, Пенелопа,

Старець Лаерт та юний іще Телемах боговидий.

За Одіссеєвим сином журюся я зараз невтішно,

175] За Телемахом. Цей паросток ніжний богове зростили,

Думав я, буде між інших мужів анітрохи не гірший

Він від коханого батька і вродою, й постаттю гожий.

Та замутив йому мислі, такі рівноважні раніше,

Хтось із богів чи людей - він вісті про батька збирати

180] В Пілос священний подавсь. Женихи ж йому знатні тим часом

Засідку десь по дорозі додому готують, щоб знищить

Рід на Ітаці з ім'ям Аркесія, рівного богу.

Тільки облишмо про це - чи попався він в засідку, може,

Чи ухитрився втекти, і Кроніон простяг над ним руку.

185] Краще тепер розкажи про свої мені, старче, пригоди.

Щиро й одверто усю розкажи мені правду, щоб знав я,

Хто ти і звідки. З якого ти міста і роду якого?

Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки

Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?

190] Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я.

Навіть коли б на весь час ми з тобою наїдків придбали

Й досить напоїв солодких і, сидячи тут у хатині,

195] Учти справляли безжурно, на інших роботу лишивши,

Все ж нелегко й тоді мені протягом цілого року

Розповідать до кінця про усі мої муки душевні,

Що довелося зазнати безсмертних богів повелінням.

Гордий я