Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Залишок дня, я здригалася від кожного звуку телефону. Мені було страшно від перспективи розмови з Івом. Так, здається, він був задоволений моїми словами, судячи з його сміху в трубці Вів'єн, але як він відреагував на те, що я затрималася в нього вдома і поводилася безсоромно, я поки не знала.

Морель таки зателефонував, коли я вже була вдома.

- Доброго дня, моя маленька бешкетниця.

- Мсьє Морель, дозвольте мені все пояснити, поки ви не засипали мене докорами, - спішно почала виправдовуватися я, але Ів перебив мене. Який жах! Він навіть не хотів мене вислухати.

- Цікаво. І чим ти ще займалася в мене вдома? - суворо запитав він.

– Я переглянула ваші книги, одяг, і трохи поніжилася у ліжку, гортаючи ваш скетчбук. Вибачте мені... Я розумію, що це особисте, але ваші малюнки такі красиві, що я побачила і не змогла відірватися. Ще й ця незручна ситуація з Вів'єн...

- Мадемуазель Бушар, припиніть вибачатися.

– Боже, якщо ви так до мене звертаєтесь, то це не обіцяє нічого доброго...

- Луїза, - розсміявся Ів, і я зрозуміла, що він глузував з мене. Я посміхнулася. - Ти досі мене боїшся? З глузду з'їхати! Краще скажи, ти це зробила, бо сумувала за мною?

- Я сама не знаю, чому так поводжуся. Я трохи не в собі... Але мій вчинок був за межею. Я не мусила чіпати ваші речі без дозволу.

- А може, ми все-таки припустимо, що ти сумуєш за мною? Давай розберемося. Тобі не вистачає мене?

– Я начебто відбуваю дні до вашого повернення. Все якось дивно і нецікаво. Все не так, як має бути. Цей тиждень тягнеться як вічність.

– Лулу, ти так легко говорила з Вів про мене, а тепер не можеш озвучити очевидний факт. Ось дивись, як я це роблю, - методично і спокійно промовляв Ів, наче намагаючись навчити мене висловлювати свої почуття та думки. - Луїза, я сумую за тобою. Прокидаючись, я шукаю тебе поряд, але потім згадую, що ти не зі мною. День починається з туги та порожнечі, яка тягнеться до самої ночі. Засинаючи, я тішуся з того, що ще один день минув, і скоро я зможу обійняти тебе і поцілувати. Мені не вистачає навіть твого голосу, бо я звик чути його цілий день, а не десять хвилин через слухавку. Я дуже і дуже сумую за тобою, Лулу, - договорив він, і я ніби оніміла від цих слів. Морель просто навів приклади чи справді відчував те, про що казав? – Бачиш, це не важко. Просто говориш уголос те, що думаєш і відчуваєш.

- Я дуже сумую за вами, мсьє Морель.

- Розумниця.

- Тобто ви не сердитеся на мене?

- Я не серджуся. Я радий, що ти так вчинила. Думаю, це навіть краще за слова. Дізнавшись про це, я відразу зрозумів, як сильно ти сумуєш. І це ти пробач мені, що тобі довелося розбиратися з Вів'єн, я не знав, що вони приїдуть. Ще вчора я бачився з Жанною, і вона ні слова не сказала про їхню поїздку. Вони приїхали відвідати мати Вів'єн, вона нездужає, і вирішили зупинитися у мене, навіть не попередивши про це. Мені приємно, що ти заступилася за мене перед Вів'єн. Я поговорив з нею, вона більше не посміє тебе образити. Інакше, я вживу більш жорсткі заходи. Вона обіцяла мені розчарування, але натомість я відчув трепіт від твоїх слів. Я не очікував. Я не думав, що ти так ставишся до мене. Але скажи, чому ти вважаєш, що не гідна мене?

– Я не найкращий вибір для чоловіка, який одного разу вже був зраджений. Щодня я борюся зі своїми демонами, не розуміючи, чому для мене так складно те, що для всіх елементарно. Дружба, кохання, спілкування, захоплення... Ця ситуація з батьками, її нерозуміння, неприйняття... Все це займає майже всі мої думки, і я щодня закипаю, думаючи про це. І те, що відбувається між нами... Я не знаю, як поводитися правильно. Як будувати стосунки, я знаю лише з книжок. Не знаю, яка мета всього цього, і чи має вона бути взагалі. Я ніби йду навпомацки в темній кімнаті, і боюся оступитися. Мені здається, що розчарування, про яке казала Вів'єн, ще попереду. І я так боюся, що рано чи пізно воно настане. Я не хочу в майбутньому образити вас.

- Все буде добре, Лулу. Ось побачиш. Коли я повернуся, ми обов'язково розвіємо твої сумніви. А зараз, менше думай і чекай на мене.

- Я чекатиму. Доброї ночі, мсьє Морель.

- Доброї ночі, Луїза.

Неділя прийшла не скоро, але все ж таки я її дочекалася. Побачення... Я вдягла рвані джинси, чорну майку, на голові закрутила високий неакуратний хвіст. Макіяж не робила. Усім своїм виглядом я хотіла продемонструвати, наскільки мені нецікавий Дені. Головне, щоб він зрозумів це.

- Привіт красуне! - Привітав він мене, і я засумнівалася, що була правильно оцінена. Доведеться діяти через розмову.

– Салют. Давай, веди мене кудись, я не маю часу, - втомлено сказала я, з неприхованою нудьгою в голосі.

- Я думав, ми проведемо цілий день разом, - зітхнув Дені.

- Цілий день? Ти смієшся? Моє життя складається не лише з побачень. Я прийшла, раз вже ти так про це мріяв, але часу у мене на тебе немає, - я була таким гордовитим стервом, що почуття сорому мало не зірвало мій жорстокий план. Бідний хлопчик.

- Добре, я згоден і на коротке побачення. На все свій час.

- Ось і добре.

Дені потягнув мене до найближчого кафе, і це справді принесло розчарування. Мені й на роботі вистачало цієї атмосфери, щоб ходити у подібні місця у вільний час.

– Чудовий вибір місця. Після одного вихідного, я встигла скучити за столиками, меню та шумом кавомашини.

– Дійсно? Добре, коли людина почувається на своєму місці, - він був таким наївним, що мені стало його шкода. Хоча, наївним чи дурним?

- Це жарт. Я не люблю ходити до кафе, - поблажливо відповіла я.

Дені зніяковів і замовк. Я стала сумніватися в словах Поля - здавалося, що відв'язатися від Дені можна було і телефоном, або навіть через самого Поля. А тепер замість цього, мені доведеться робити йому боляче, дивлячись у вічі.

- Замовлення довго не несуть, - зітхнув він, не дивлячись на мене. Дені явно розчарувався в мені, і від цього чомусь стало неприємно, ніби я маю подобатися навіть тим, хто мені не потрібен.