Читати книгу - "Сестри-вампірки 2"

– Ксантор  – старий смердючий кровопивця, мерзенний дармоїд і негідник! Щоб він згнив!

– То вже краще!

«Не такий він і дурний, цей Мурдо», – подумав Міхай, трохи послабивши хватку.

Мурдо відсапався і продовжив:

– Після того як Ксантор дозволив собі нечувано мерзотний вчинок, ми звільнили його разом із охоронцями. На кару ми відправили всю цю зграю до Вічної Мерзлоти. Їх замурували в льодовик, тож, із огляду на глобальне потепління, сидіти їм там років сто, не менш.

– Чудова ідея! – Міхай ще трохи послабив руки. Йому починав подобатися цей юнак. – Треба було нам це зробити ще чотирнадцять років тому. А що такого мерзенного він витворив цього разу?

Дака благально глянула на Мурдо: «Не розказуй!»

– Ну ж бо, таточку, – повисла вона на руці у Міхая, – відпусти його. Адже він не причетний до ницих вчинків Ксантора.

Міхай відпустив співака і, відійшовши на кілька кроків назад, схрестив руки:

– Краще скажи, як Мурксі причетний до тебе?

Дака пустила очі під лоба. Ну чому в тата така жахлива пам’ять на імена?!

Але Мурдо зовсім не образився.

– Я прилетів сюди не задурно, – сказав він і, підморгнувши Карлу-Хайнцу, що сидів на плечі у Даки, дістав із чобота Карлотту.

– Карлотто! – радісно вигукнула Дака. А що ж до Карла-Хайнца, то він був на сьомому небі від щастя і вже посилав своїй кралі поцілунки здаля.

– Вона сумує. Мені здається, їй дуже бракує Карла-Хайнца…  – зітхнув Мурдо.

Міхай і Ельвіра обмінялися здивованими поглядами.

– Так і є! – вигукнула Дака, перш ніж батьки встигли щось зрозуміти.

Знявши з плеча Карла-Хайнца, Дака посадила його поруч із Карлоттою. Ніжні почуття переповнювали п’явок. Ластячись одне до одного, вони час від часу пристрасно пускали гази.

Мурдо посміхнувся.

– Ну що ж, тепер ми з тобою можемо нарешті відправлятися в турне, – сказав він, повернувшись до Даки.

Міхай пирхнув. Ельвіра поклала руку йому на плече.

Дака подивилася в палкі очі Мурдо, потім на друзів і про щось на мить задумалася.

– Мурдо, це жахливо мило з твого боку  – покликати мене в турне. Ти ж знаєш, як я ставлюся до «Криптон Крекс»… і до тебе. Але я не можу, – рішуче сказала вона.

Мурдо здивовано звів брови.

– Я краще побуду тут, із друзями…  – пояснювала Дака.

– Ти з глузду з’їхала? – втрутилася Гелена.

Дака всміхнулася і знизала плечима.

– Знаєш, Мурдо, я тільки зараз по-справжньому зрозуміла, скільки важать для мене мої друзі. А до твого турне я могла б приєднатися наступного року.

Багатостолітня рок-зірка Мурдо звик, що всі навколо потурають його бажанням. Але він був справжній професіонал. А будь-якому професіоналові добре відомо, як важлива дружба. Адже за кілька століть Мурдо і його музиканти зуміли стати міцною командою. І якби всі вони не товаришували між собою, не бачити їм успіху.

Мурдо задумливо похитав головою:

– Розумію.

Він кивнув на Карлотту, яка мило воркувала з Карлом-Хайнцем, не звертаючи ані найменшої уваги на пристрасті навколо.

– Може, прихистиш її ненадовго? Адже я повсякчас у роз’їздах і не можу як годиться дбати про неї.

Дака щиро закивала. Карл-Хайнц і Карлотта безмежно раділи.

– Ну що ж, мені час, – сумно сказав Мурдо.

– Годі тобі, Муффо, залишайся, хильнемо по чарочці! – Міхай підняв угору пляшку з карпівкою. – За дружбу! – вигукнув він.

Якраз у той момент, коли він збирався наповнити келихи, з озера повернувся Річард під руку з дружиною. Побачивши пляшку, він замахав руками:

– Ні-ні, не наливати мене шнапс! У мене був знову галюцинацій!

– Знаєте, вечір був дивовижний, але нам, схоже, час додому. – Франциска помахала дітям рукою.

– Думаю, нам теж час, – ласкаво прошепотіла на вухо Міхаю Ельвіра.

Батьки розійшлися по домівках у пречудовому настрої.

Рок-концерт на березі Біндбурзького озера

На Біндбурзьке озеро спустилася майже звичайнісінька ніч. Від легкого вітерцю брижилася вода. На березі роїлася мошкара, в траві виводили пісні цвіркуни. На небі з’явилися перші зірки. Затишно потріскувало багаття. Раз у раз злітали в небо вогняні іскорки.

Друзі сіли біля вогнища. Мурдо попросив у Якоба гітару і, не зводячи очей з Даки, заспівав своїм хрипким голосом нову пісню:

Небо невдоволено сіріло,

А тепер зігрілось і відтало.

Ти мені свободу привідкрила,

Як життя любити, показала.

Наша зустріч сповнила натхненням,

Я навічний і благословенний…

Знову народився я з тобою,

Темрява тепер здається днем.

Твої очі так сяють любов’ю,

І свобода радує мене…

Дака, Сільванія і Гелена були зачаровані чуттєвими ліловими губами Мурдо. А його музика… Вона була просто zenzatoi futzi! Якоїсь миті Дака навіть пошкодувала, що не поїхала в турне з «Криптон Крекс»…

Ніжна балада змінилася драйвовою рок-арією:

Viatschoprette datibo jobsche

Vez Miloba knpas cholotirezz

Jeg oijano noap witwoms blenschem

Flatthierto datibo frijot zjom viati.

Дівчата відчайдушно плескали в долоні і похитувались у такт пісні. Дака і Гелена скочили зі своїх місць і почали танцювати. До них одразу ж приєднався Лудо. Якоб зосереджено дивився на вогонь. Він гадав, чи варто ревнувати Сільванію до рокера. Але Сільванія і не думала зважати на Мурдо. Вона пильно дивилася на Якоба, і в її погляді було стільки любові, що, забувши всі свої сумніви, Якоб рішуче встав і запросив її до танцю.

Цієї ночі на Біндбурзькому озері танцювали під найкрутіший хеві-метал-панк-реп-рок, що тільки буває у світі. Разом зі своїми вірними друзями сестри-вампірки відзначали дивне свято дружби, любові та літа. Шкода, воно не вічне, і канікули одного не найпрекраснішого дня скінчаться. Але Дака, Сільванія, Гелена, Лудо і Якоб уже ніколи не зможуть їх забути.

Підозріло щасливий кінець

Багато віддав би Дірк ван Комбаст за те, щоб ця ніч тривала вічно. Разом із медсестрою Урсулою він сидів на садових гойдалках. Закохані воркували, смакуючи червоне вино. Давно на душі в Дірка не було так легко, як зараз. Він навіть зніс огорожу з колючим дротом, зняв з вікон дошки, а з дверей  – зв’язки часнику. Комір йому більше був ні до чого. Свої останні дні доживав гіпс на нозі. А приводів для радості було хоч греблю гати. По-перше, Дірк помирився з сусідами. По-друге, він всипав перцю з маком трьом запеклим вампірам. Незабаром він повідає про це всьому світу і навіть зможе пред’явити свідків. Його спецоперація закінчилася приголомшливим успіхом. Щоправда, в ході її проведення не обійшлося без травм. Та якби не вони, Дірк не познайомився б із чарівною Урсулою.

Закохано дивлячись на медсестру, він наповнив келих.

– За нас, коханий! – прошепотіла Урсула.

– Так, люба, за нас, – відповів Дірк.

Вони були зараз такі щасливі, що решта світу перестала для них існувати.

А світ тим часом мирно спав, і лише сонна фрау Газе блукала по Ліндевег. В одній руці вона тримала повідець із Польді, в іншій  – відерце і лопатку.

– Очам своїм не вірю! Це ж наймиліший гер ван Комбаст! Ну дякувати богові! Нарешті на нашій вулиці запанують мир і спокій, – сказала вона таксі.

Польді якраз підняв задню лапу біля чагарника, що росте неподалік від будинку Дірка ван Комбаста.

Зробивши свої справи, пес нюшив носом. Біля будинку пахло женьшенем і пачулі. Але ось що дивно: до цього запаху домішувався зовсім інший… Запах мохастих надгробків і цвинтарної землі з нотками кров’яної ковбаси! Польді просунув морду крізь ґрати. Дірк ван Комбаст розпивав вино з якоюсь незнайомою жінкою. Польді понюшив знову. З незнайомкою явно було щось негаразд.

– Ходімо спатоньки, Польді, – потягнула його за повідець господиня. Пес скривджено заскиглив. От так завжди: щойно почне вимальовуватися якась інтрига, господиня тут же тягне його додому. Та нехай. Польді вирішив не поспішати з висновками. «Вечір думає, а ранок умає, – розсудив Польді. – Та й чуття вже не те, що раніше», – визнав пес.

– Ангеле